Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ріхарде, — сказала я суворо, — ти бачив мою комплекцію і комплекцію короля? Я ні в житті б його нормально не штовхнула.

— Вибач, — він усміхнувся, — забуваю, яка ти дрібна. Що було далі?

Розповіла про почуття небезпеки і як побачила стрілка і зняла його. І про те, що лазер мені дав сам король.

— Ну ти даєш! — сказав Антон — Ти хоч раніше стріляла?

— Трохи в тирі. Потім теж давали трохи спробувати і потім на Меледіумі доводилося. Щоправда, я вважаю за краще переводити лазер у приголомшливий режим.

— Ясно, про Меледіум потім розповіси?

— Удома. Або нехай Альфред розповість.

— Що далі?

— Потім король зробив мені перев'язку, Герман приніс знеболювальне зі своєї аптечки. Щоправда, він його приніс не задовго до приїзду Аркадія.

— А що було в цей час на заводі.

— Ну судячи з того, що я чула — провели обшук, знайшли двох убитих хлопців з охорони. Знешкодили бомбу під машиною короля. Стас погрався з дроном подзвонив Альфреду, той отримав повідомлення про пропущений дзвінок. Дрон швидко накрився через глушилку. Я запитала в короля, чому його хочуть убити.

Хлопці здивовано хмикнули.

— І що він сказав? — запитав Ріхард.

— Через те що дехто вважає його правління занадто жорстоким.

— Так це так, — сказав Антон, — багатьом здається, що він занадто суворий і закони занадто жорсткі.

— Його Величність каже, за його батька і діда правління було ще жорсткішим. І те, що він пом'якшив частину законів, вважає своєю помилкою. Бо за його предків життя було кращим, а зараз надто багато ненадійних людей.

Хлопці хмикнули невизначено.

— Знаєте, я з ним згодна, якщо закон не виконують, з'являється свавілля і зростає злочинність і тоді всім гірше живеться. Коли закону дотримуються абсолютно всі це правильно і жити тоді добре всім.

— Багато ти розумієш, — сказав Антон, — зараз теж і в хвіст і в гриву за порушення законів.

— Думаю, не так уже й жорстко караються порушення. Ну там штрафи або посадять на скількись років. Правильно?

— Так, — сказав Антон.

— Можете поговорити з Германом Пінксом, він жив довго на Інгуїні. Там чудові закони. Кара за все одна — смерть. І якось ні хто не порушує законів. На Якуїні там більшість порушників на рудники відправляють. Умови праці там до речі первісні: кирка, лопата і відро. Вижив вважай пощастило.

— Так гаразд, відволіклися. Що далі?

— Далі мені вкололи знеболювальне, і незабаром приїхав Аркадій. Щоправда, у мене стан був трохи дивний. Болю я не відчувала, а свідомість спливала потроху.

— Не дивно з відкритою раною.

— У машині він не помітив, що я притомна, мені на очі моє волосся впало і я лежала, не ворушилася. Банально не могла ліву руку підняти щоб волосся прибрати з обличчя. Тоді й чула, як він сказав комусь, хто сидів на передньому сидінні, що щось, що трапилося, — це провал, і стрільців він ліквідував. І що це буде так, немов вони самі наклали на себе руки. Далі мене привезли в найближчу лікарню і здали лікарю. Він попросив його, щоб я померла природною смертю. Точніше щоб виглядало все природно. Ну власне, коли вони вийшли з палати, я змусила себе встати і вийти в коридор. Мені пощастило, що їх там не було. Ну ось власне все.

— Ясно, — сказав Ріхард.

Зайшов лікар, узяв кров із вени. Після його відходу повернувся Аркадій. Я на нього вже спокійно реагувала. Хлопці нейтрально. Немов би їм ні чого не розповідала.

— Ну довго мені тут гуляти? Ви в неї вже все випитали?

— Так, усе. Відпочивай зайченя.

— Чому зайченя? — здивовано запитала в Ріхарда.

— Ну зайці вони дуже спритні, і милі нешкідливі на вигляд. А кусаються боляче, якщо зловити.

— У його батьків просто невелике домашнє господарство, — пояснив Антон, — ось його зайці там і кусали регулярно.

Я посміхнулася і сказала хлопцям.

— Я їх тільки на картинці бачила.

Варто було хлопцям піти, прийшов Стас. Обійняв обережно і поцілував у лоб.

— Невже вже кінець робочого дня?

— Так. Ти мабуть тут зовсім у часі загубилася. Так я приніс лист від дідуся. Він дуже лаявся і засмутився, що ти знову потрапила в неприємності. А в нього, між іншим, сьогодні день народження. У нього сьогодні інтерв'ю брали. Коротше зараз відчитаю тебе від його імені.

Стас хитро посміхаючись розкрив конверт і дістав аркуш паперу.

— І так приступимо.

"Дорога внученька! Я дуже засмучений, що ти знову влипла в неприємності, які загрожують твоєму життю. Приємно звичайно знати, що ти когось врятувала. Але ти маленька безвідповідальна дівчинка, могла б подумати про свого старого. Я між іншим обіцяв тобі не вмирати і дочекатися правнуків. А ти щось зовсім не поспішаєш мене ними порадувати. А мені, між іншим, сьогодні 100 рочків виповнилося. Скільки можна чекати? На Стаса я вже навіть не розраховую, хоча дуже хочеться і його дітей поняньчити. Але мріяти, як то кажуть, ні хто не заважає. Ти дівчинка більш відповідальна. Тож, будь ласка, досить намагатися померти і підставлятися. А якщо ти все ж таки помреш, я тебе потім на тому світі дістану і добряче відлупцюю. Тож будь гарною дівчинка і не біжи на той світ раніше дідуся".