Читати книгу - "Маятник Фуко"

— «ремісник», «майстер», «витворець») — термін давньогр. філософії для озн. «майстра», «творця», «будівничого» світу (Платон); Деміург творить світ із матерії, дивлячись на вічний первообраз-парадигму — ейдос. Він не є богом теїст. релігій, який творить усе ex nihilo; і матерія, і первообраз — так само вічні, як Деміург. У різних гност. системах, які вважали матерію абсол. злом, «благий» платонівський Деміург стає нижчим, злим божеством, творцем грішного матер. світу. За деякими гпост. доктринами він є породженням Софії.

ДІ Джон (1527–1608) — англ. алхімік, географ і математик. Багато подорожував Європою, привіз із собою чимало астрономічних приладів і здобув репутацію чарівника.

ДОЛЬМЕНИ — монументальні неолітичні гробівці (Британія, Ірландія), що складаються звичайно з кількох великих кам’яних плит, поставлених на ребро, які підтримують плиту-дах.

ЕЙН-СОФ — у Кабалі: Бог як нескінченність, безмежність, яка не має жодної якости і яку годі окреслити; водночас оце Ніщо є Всім у речах, у які Воно виливає самого себе, тим самим себе обмежуючи; так непіддатний визначенню Бог набуває визначености у десяти сфірот.

ЕННОЙЯ (гр. «думка», «розмисел») — у деяких гпост. системах, перша думка Бога, жіноче начало Предвічного; в інших системах ототожнюється із Софією. За вченням Симона Мага (згаданий у Діяннях св. Апостолів 8,9-25), який заснував одну з гностичних сект, що проповідувала спасіння через оволодіння таємним знанням, Еннойя-Софія — перша думка Бога — виникла для того, щоб сотворити ангелів, які, у свою чергу, створили видимий усесвіт. Однак ті ангели з ревнощів ув’язнили Еннойю, помістивши її в людське тіло, щоб вона не змогла повернутися до Отця, тож вона була приречена мандрувати від тіла до тіла, аж поки не вселилася в тіло Гелени, дружини Симона Мага. Щоб спасти свою думку, Отець зійшов на землю в особі Симона і дарував спасіння людям, якщо вони визнають, що він Бог.

ЄДИНЕ — провідна категорія неоплатонівської філософії, начало всього сущого, усякої множинности, кожного «ума» (нусу), причина кожної речі, - завдяки Єдиному кожна річ є тим, чим є, хоч саме Єдине не є жодною річчю; апофатичне вчення про Єдине говорить, що Його неможливо осягнути розумом, можливо лише у понадрозумовій екстазі; існує, проте, й катафатичне вчення, згідно з яким для пізнання Єдиного можна послуговуватися засадою аналогії.

ЄССЕЇ (або ж ессени) — євр. рел. — аскет. секта II ст. до н. е. — кін. І ст. н. е.: суворо дотримувалися законів Тори, вірили у швидке пришестя Месії та у воскресіння тіл, жили відособленими і замкнутими комунами.

ІСІДА — єгип. богиня, дружина Осіріса, мати Гора і Гарпократа. Греки ототожнювали її з Деметрою, Персефоною, Артемідою, Гекатою та ін. богинями. В часи елліністичного релігійного синкретизму Ісіда стала всемогутньою богинею, яка впливає на все людське життя на землі.

КАБАЛА (євр., букв. — передання) — містична течія в юдаїзмі. Поєднала пантеїстичні побудови неоплатонізму та міфологеми гностицизму (хоч не слід переоцінювати цих двох чинників) з юдейською вірою в Біблію як світ символів. Важливою ранньою пам’яткою Кабали є невеликий трактат Сефер Єціра («Книга Творення»), написаний прибл. між III і VIII ст. Але у справжньому знач. цього слова Кабала склалася у XII–XIII ст. серед євреїв Іспанії і Провансу (сам термін Кабала як зв’язок з езотер. мудрістю глибокого минулого євр. містики почали вживати власне в XII ст.). Основоположна пам’ятка Кабали — Сефер Зогар («Книга Сяйва») — написана в кінці XIII ст. Згідно з доволі антином. ученням Кабали, нескінченний Бог (Ейн-Соф, ця нескінченність означає, що ми не можемо приписувати Йому жодних атрибутів) приходить до визначености у десяти «сфірот», стадіях свого смислового саморозгортання, і цим обмежує самого себе. Взаємне співвідношення сфірот — цих гіпостазованих атрибутів Бога — зображалося у вигляді «дерева сфірот». У своїй сукупності сфірот утворюють космічне тіло досконалої істоти першої людини — Адама Кадмона. З XV ст. Кабалою зацікавлюються деякі християнські вчені Європи, які намагаються синтезувати її із христ. догмами у рамках універсальної вселюдської релігії (Піко делла Мірандола, Йоганнес Ройхлін, Аґріппа, Парацельс та ін.).

КАЗОБОН — французький філолог і ерудит Ісаак Казобон (1559–1614) піддав текстуальній критиці відомий твір Corpus Hermeticum, який вважали твором стародавніх єгиптян, і довів, що цей твір не міг бути написаний раніше, ніж у перші сторіччя після Різдва Христового.

КУНДАЛІНІ змій — в індійській тантричній філософії ім’я міфічного змія Шіви, джерело сексуальної та духовної енергії.

ЛУЛЛІЙ Раймунд (каталан. Лулл; бл. 1235–1315) — видатний каталанський філософ, богослов, поет. Досягши тридцятилітнього віку, змінив життя блискучого придворного поета на рясу ченця-францісканця. За легендою, помер як проповідник-мученик у Пн. Африці. Був неперевершеним знавцем юдейського й мусульманського богослов’я (один із родоначальників європ. арабістики). Писав переважно по-каталанському й по-арабському. Розробляв методи моделювання логічних операцій, витворив першу «логічну машину» (гол. твір на цю тему — Ars Magna, «Велике Мистецтво»), тож його вважають одним із попередників комбінаторних методів у логіці.

ЛУРІЯ Їцхак (1534–1572; «Святий Лев») — творець одного з осн. напрямків кабали (т. зв. луріянська кабала). Жив у Св. Землі. У своєму вченні Їцхак Лурія використовує три кабаліст. поняття, значною мірою пов’язані з космогонією: цімцум (скорочення), швірат гакелім (розбиття посудин) і тіккун (направа). Цімцум — це власновільне скорочення Божеств, начала, яке раніше заповнювало ввесь простір усесвіту; Бог «скорочує» самого себе, щоб дати місце матеріальному світові. Розбиття посудин — катастрофа, яка полягала в тому, що посудини, які проводили в цей світ Божественне світло, тотожне добру, не витримали напруження й розбилися; світло розсипалося іскрами, і у світ проникла темрява, тобто зло. Щоб світ став царством добра, доконечним є тіккун — направа розбитих посудин і збирання розсипаних іскор, що є завданням людини.

МАНУЦІО: Альдо Мануціо (1449–1515) — італ. гуманіст, друкар, видавець. З 1494 провадив друкарню у Венеції; видавав переважно твори грецьких і римських класиків, званих «альденами»; ввів до друку курсиви; його видавництво було зразком досконалости видавничої та друкарської справи. Вперше почав видавати видавничі каталоги з цінами.

МАЧУ-ПІКЧУ — руїни міста інків (XV–XVI ст.) у Перу, на північний захід від Куско; місто було збудоване у вигляді гірської твердині; залишилися руїни храмів (зокр., Сонця), палаців та ін. споруд.

МЕНГІР (від бретон. men — камінь і hir — довгий) — мегалітична споруда, великий поздовжній камінь, укопаний у землю (висота від 4 до 20 м), пов’язаний, зокр., з культом мертвих; менгіри походять переважно з неоліту або з початкової епохи бронзи, стоять поодиноко або в формі кола чи «алеї».

МЕТАТРОН — найбільший із ангелів євр. міфології. Іноді ототожнюється з архангелом Михаїлом або з Енохом після того, як Бог забрав його на небеса. Ім’я «Метатрон» означає