Читати книгу - "Фараон"

Жодна програна битва не закінчувалася такою поразкою. — Боги! Боги! — стогнав і голосив народ. — Змилуйтесь над невинними…

— Осірісе!.. — вигукнув із тераси Гергор. — Змилуйся й покажи лик свій нещасному людові!..

— Востаннє прислухаюсь до благань моїх жерців, бо я милостивий!.. — відповів надлюдський голос із храму.

І цієї хвилини темрява розвіялася і сонце знову яскраво засяяло.

Новий крик, новий плач, нові молитви залунали над натовпом. Сп’янілі від радості люди вітали воскресле сонце. Незнайомі кидались одне одному в обійми, дехто зомлів. І всі падали на коліна й повзли до храму, щоб поцілувати його благословенні мури,

На вершині брами стояв найдостойніший Гергор, вдивляючись у небо, а двоє жерців підтримували його святі руки, якими він розігнав темряву й врятував свій народ від погибелі.

Такі самі сцени з деякими відмінностями відбулися в усьому Нижньому Єгипті. В кожному місті двадцятого паофі народ зранку збиравсябіляхрамів, і в кожному місті опівдні зграї ломились у брами. І скрізь над брамою під першу годину опівдні з’являвся верховний жрець храму з почтом, проклинав безбожників і викликав темряву. Коли переляканий натовп утікав чи падав ниць, верховні жерці молилися Осірісу, щоб він явив свій лик, і денне світло знову поверталось на землю.

Так, завдяки затемненню сонця, премудрий стан жерців і в Нижньому Єгипті похитнув шану до Рамзеса XIII. За кілька хвилин уряд фараона, сам того не знаючи, опинився на краю прірви. Врятувати його могли тільки великий розум і глибоке знання ситуації. Але саме цього бракувало в царському палаці, де в цю тяжку хвилину всевладно панувала випадковість.

Двадцятого паофі його святість встав рано, зі сходом сонця, і, щоб бути ближче до місця події, перейшов з головного палацу до невеликого будинку, який стояв за годину ходи від Мемфіса. Цей будинок був з одного боку оточений казармами азіатських військ, з другого стояв палац Тутмоса та його дружини красуні Геброн. Разом з фараоном туди перейшли вірні Рамзесові сановники і перший полк гвардії, якому фараон довіряв безмежно.

Рамзес XIII був у чудовому настрої. Він прийняв купіль, з великим смаком поснідав і почав вислухувати гінців, які що чверть години приїздили з Мемфіса.

Їхні донесення до нудоти були одноманітні. Верховні жерці й кілька номархів на чолі з Гергором і Мефресом замкнулися в храмі Пта. Військо в найкращому настрої, а народ кипить гнівом. Усі благословляють фараона й чекають сигналу до нападу.

Коли о дев’ятій годині четвертий гонець повторив ті самі слова, фараон нахмурився:

— Чого вони ще ждуть? — запитав він. — Хай атакують негайно!

Гонець відповів, що ще не зібралася головна юрба, яка має напасти на храм і виламати мідну браму.

Це пояснення не сподобалося фараонові. Він похитав головою і послав у Мемфіс офіцера, щоб прискорив штурм.

— Чого вони там зволікають?.. — мовив він. — Я думав, що моє військо збудить мене звісткою про захоплення храму… В таких випадках швидкість — запорука успіху.

Офіцер поїхав, але під храмом Пта ніяких змін не сталося. Народ чогось чекав, а основної маси бунтівників ще не було на майдані.

Можна було здогадуватися, що якась чужа воля затримує виконання наказів.

О десятій годині ранку до будинку, що його зайняв фараон, прибули ноші цариці Нікотріс. Найясніша цариця майже силою увірвалась до синової кімнати і з плачем упала до його

ніг.

— Що сталося, матінко? — спитав Рамзес, ледве приховуючи роздратування. — Невже ти забула, що для жінок немає місця у військовому таборі?

— Сьогодні я не піду звідси, не залишу тебе ні на хвилину!.. — вигукнула вона. — Правда, ти син Ісіди й вона оточує тебе своєю опікою… Але, не бачачи тебе, я вмерла б з тривоги.

— Що мені загрожує? — спитав фараон, знизавши плечима.

— Жрець, який стежить за зорями, — мовила з плачем цариця, — сказав одній із служниць, що, коли цей… коли сьогоднішній день мине для тебе щасливо, ти будеш жити й панувати сто років…

— Ага!.. Де ж він, той знавець моєї долі?

— Утік до Мемфіса… — відповіла цариця. Фараон замислився, а потім сказав сміючись:

— Яклівійці під Содовими озерами жбурляли в нас каміння, так жерці сьогодні жбурляють в нас погрози… Заспокойся, матінко! Плітки менш небезпечні, ніж стріли й каміння.

З Мемфіса знову примчав посланець, доносячи, що все гаразд, але основні призвідці не готові.

На вродливому обличчі фараона з’явився вираз гніву. Тутмос, щоб заспокоїти володаря, сказав:

— Народ — не військо. Він не може зібратися в призначену годину; ідучи, тягнеться, мов болото, і не слухає команд. Якби ти доручив полкам захопити храми, вони вже були б там.

— Що ти кажеш, Тутмосе?.. — вигукнула цариця. — Чи то ж чувана річ, щоб єгипетське військо…

— Ти забув, — мовив Рамзес, — що, за моїми наказами, військо мусило не нападати, а боронити храми від нападу юрби…

— Саме через це ми й запізнюємося, — нетерпляче відповів Тутмос.

— От які ви, радники фараона! — гнівно мовила цариця. — Володар робить мудро, виступаючи як оборонець богів, а ви, замість того щоб підтримати, заохочуєте його святість до насильства…

Тутмосові кров ударила в голову. На щастя, його викликав з кімнати ад’ютант і сповістив, що біля брами затримали старого чоловіка, який хоче говорити з його святістю.

— У нас сьогодні, — буркнув ад’ютант, — кожен добивається тільки до фараона, наче його святість хазяїн корчми…

Тутмос подумав, що за царювання Рамзеса XII, певно, ніхто не зважився б так говорити про фараона, але вдав, що не звертає на це уваги.

Цей старий, якого затримала варта, був фінікійський князь Гірам. На ньому був запорошений солдатський плащ, а сам він був вкрай змучений і роздратований.

Тутмос наказав його пропустити, а коли вони обидва опинилися в саду, сказав:

— Сподіваюся, що ти, достойний князю, скупаєшся й переодягнешся, перше ніж я допущу тебе до його святості.

В Гірама наїжились сиві брови і ще дужче налилися кров’ю очі.

— Після того, що я вже бачив, — відповів він різко, — я можу обійтися без аудієнції…

— Але ж у тебе є листи від верховних жерців до Ассірії…

— Навіщо вам ці листи, коли ви вже примирилися з жерцями?

— Що ти вигадуєш, достойний князю? — обурився Тутмос.

— Я знаю, що кажу!.. — мовив Гірам. — Десятки тисяч талантів витягли ви з Фінікії ніби на звільнення Єгипту від жерців, а зараз за це грабуєте і вбиваєте нас. Подивися, що