Читати книгу - "Бродяги Пiвночi (збірник), Джеймс Олiвер Кервуд"

— Це був Муї, старий індіанець, — сказала вона. — Він якимось чином дізнався, що я тут, а тоді одного вечора мсьє Фінґерз заявився сюди, коли інспектора не було — вліз у вікно й просто сказав, що його послали ви. А я мало не застрелила цього джентльмена. Бачите, я знала, що ви не помрете. Кедсті розповів мені. Я збиралася допомогти вам в інший спосіб, якби не з’явився мсьє Фінґерз. Інспектор Кедсті був сьогодні там, у його хижці, коли це все сталося. Це було частиною плану мсьє Фінґерза — прибрати його з дороги.

Раптом дівчина напружилася. Щітка для волосся завмерла в її руці. Кент почув той самий звук, що чула вона — це був голосний стук в одне з завішених вікон. Стукали чимось металевим. Але ж вікно було на висоті чотирьох із половиною метрів над землею!

З легким зойком дівчина кинула щітку, підбігла до вікна, один раз підняла й опустила фіранку. Потім обернулася до Кента, швидко розділяючи волосся на товсті пасма й заплітаючи їх у косу.

— Це Муї, — скрикнула вона. — Кедсті йде!

Вона схопила його за руку і потягла до узголів’я ліжка, біля якого на дроті були натягнені дві довгі завіси. Дівчина розсунула їх, і Кент побачив, як йому здалося, незліченну купу жіночого вбрання.

— Якщо буде треба, ви маєте сховатися тут, — промовила Маретта, і її голос знову тремтів від хвилювання. — Не думаю, що дійде до цього, але якщо дійде, ви маєте зробити це! Зарийтеся в них якнайдалі й сидіть тихо. Якщо Кедсті дізнається, що ви тут…

Вона зазирнула йому в очі, і Кентові здалося, що в них промайнуло щось дуже близьке до страху.

— Якщо він знайде вас тут, це означатиме щось жахливе для мене, — продовжила вона, і її руки повільно лягли йому на плечі. — Я не можу розповісти вам зараз, але це буде гірше, ніж смерть. Ви обіцяєте залишатися тут, хай що станеться, що б ви не почули? Обіцяєте… містере Кент?

— Тільки якщо ви припините звати мене містером Кентом, — відповів він, раптом відчувши, як стискається горло.

— Обіцяєте… Джимсе? Обіцяєте — що б не сталося… якщо я пообіцяю… коли повернуся… поцілувати вас?

Її долоні майже ласкаво ковзнули вздовж його плечей, а тоді вона швидко розвернулася і зникла крізь частково відкриті двері, зачиняючи їх за собою, перш ніж він устиг щось пообіцяти.

Роздiл 15

Якусь мить він стояв там, де Маретта полишила його, не зводячи погляду з дверей, за якими вона зникла. Близькість до неї в ті останні миті її присутності, ласкавий дотик її рук, щось, побачене в очах дівчини, її обіцянка поцілувати його, якщо він себе не викаже — а ще усвідомлення дивовижної хоробрості, з якої вона вирушила назустріч Кедсті — це все засліпило його настільки, що він не бачив перед собою ні стін, ні дверей, на які дивився. Бачив лише її обличчя, як за мить перед тим — її очі, тремтіння її губ, і страх, який вона так і не змогла цілком приховати від нього. Вона боялася Кедсті — цього він був певний. Адже вона не всміхалася, в її очах не спалахував глузливий вогник, коли вона назвала його Джимсом, скороченим від Джима і Джеймса ім’ям, прийнятим на далекій півночі. І зовсім не жартома дівчина обіцяла його поцілувати. Вона була майже до трагічного серйозна, і саме ця її серйозність хвилювала Кента — а ще захоплива прямота, з якою вона поєднала ім’я Джимс з обіцянкою поцілувати його. Одного разу вона вже називала його «Джимсе». Але то було «мсьє Джимсе», і в її голосі тоді дзвенів глузливий сміх. «Джим» або «Джеймс» не виражали нічого, але «Джимс»… Він чув, як матері називають цим ім’ям своїх маленьких хлопчиків у пориві ніжності. Він знав, що дружини й коханки використовують його у такий самий спосіб. Адже імена «Джим» і «Джеймс» не були незвичайними іменами на узбережжі Трьох Рік, навіть поміж метисів і французів, але «Джимс» — було щось більш особисте, і звідси випливав натяк на глибші почуття.

Його серце невтримно калатало, коли він підійшов до дверей і прислухався. Раніше, коли вона стояла перед ним із пломінкими очима й наказувала втриматися від запитань, він відчув, що земля тікає з-під ніг. Тепер же він немов піднісся на вершину. Кент знав, що, хай би що він не почув, він не спуститься на нижній поверх, якщо тільки вона не кликатиме на допомогу.

Трохи згодом він прочинив двері — зовсім трохи, аби мати можливість чути. Цього вона не забороняла. Крізь щілину він бачив приглушене світло з нижнього поверху. Але він не чув жодного звуку, і йому спало на думку, що старий Муї не втратив здатності бігати швидко, і ще є певний час, перш ніж прийде Кедсті.

Чекаючи, він оглядав кімнату. Першим враженням було, що Маретта жила тут уже досить тривалий час. Це була типова жіноча кімната, без жодних ознак нещодавнього чи раптового заселення. Він знав, що колись це була кімната Кедсті, але тепер тут і сліду від господаря не залишилося. І доки його допитливі очі споглядали це диво перетворення, деякі речі вразили його своєю багатозначністю. Він більше не сумнівався, що Маретта Редіссон була з далеких північних земель. Його віра в це була непохитна. Якщо раніше в його душі й залишався сумнів, він зник безслідно, адже дівчина назвала його «Джимс». І все ж ця кімната мов навмисне намагалася похитнути його віру. Захоплений новими відкриттями, він відійшов від дверей і зупинився біля туалетного столика перед дзеркалом.

Маретта не підготувала кімнату до його приходу, і всі її речі були на видноті. Безліч особистих дрібничок, які загадковим чином використовуються жінками під час туалету, лежали тут, і він дивився на них, анітрохи не відчуваючи це як блюзнірство. Він був здивований їхньою кількістю й розмаїттям. Таке можна було сподіватися побачити в будуарі доньки генерал-губернатора в Оттаві, але не тут — і ще менше на далекій півночі. Усе, що він бачив, було виготовлено з вишуканого матеріалу і становило взірець майстерної роботи. А тоді, наче магнітом, його погляд притягнуло дещо інше. Це було взуття, дбайливо, парами виставлене в ряд на підлозі біля туалетного столика.

Він