Читати книгу - "Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон"

На носі вступ, а я, як і раніше, на відміну від однокласників, не знаю на яку спеціальність мені йти.

Як взагалі можна ось так навмання взяти і вибрати свою майбутню професію, якій доведеться присвятити, як мінімум, п'ять років університету?

— Це нормально, — заспокоює Рома. — Просто ти ще не знайшла свого.

— Легко говорити людині, яка горить власним хобі, — невдоволено закочую очі.

— Ну, як-не-як, я теж до цього якось прийшов сам, — обсікає мене. — Ніхто мене за шкірку до спортзалу не тягнув.

— Пробач, — винувато стискаю губи, розуміючи, що переборщила. — Просто це досить складна та неприємна тема для мене на сьогоднішній день.

Не кажу про те, що він перша людина, яка дізналася, що мене насправді хвилює.

— Ти ще знайдеш своє, — каже так упевнено, ніби знає напевно і не має жодних сумнівів.

— По хатах? — пропоную, таки подужавши останній пончик. — Завтра рано вставати на репетицію вальсу.

Хто тільки придумав влаштовувати щось подібне по суботах?

— По хатах, — погоджується Рома, все ще оплачуючи рахунок за нас двох.

Виявляється, пончики, які обходяться безкоштовно, здаються ще смачнішими. Як і кава.