Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Катя прийшла працювати вчасно. За п'ять хвилин до старту чергових перегонів за всіма грішми світу. На її думку, саме цим і займалися великі офіси. Але тільки тут усвідомила, що де саме знаходиться її робоче місце, немає жодного поняття. Боялася навіть уявити результат розумової праці двох дуже креативних власників.

Олексій казав, що помічниці були й до неї. Десь же вони базувалися. У кого б дізнатися?

За цими міркуваннями її й застав безпосередній начальник.

- О, Катю! Ви вже тут? - з радісним подивом вигукнув шеф. Незвична пунктуальність збила з пантелику.

Катя встигла зафіксувати надто швидку зміну його настрою. Чи не робота, а вулкан пристрастей прямо!
Дівчина з острахом кивнула, не знаючи, якої витівки від нього чекати.

- Я що, такий страшний? - трохи ображено уточнив начальник, помітивши її реакцію на свою появу.

- Вибачте. Звичайно, ні. Просто я звикла до більш розміреного та спокійного життя. Та й із почуттям гумору в мене, – дівчина зам'ялася, – не надто добре.

Стас з цілком серйозним обличчям кивнув, щосили стримуючи сміх, що рветься назовні. Аж надто комічно ситуація виглядала збоку.

- А ви чому не заходите? – спитав він.

- Та ось... - Катя розвела руками. - Ви тільки не смійтеся, але я не знаю, де моє робоче місце.

– Справді, смішно, – впевнено заявив наймач. - Я думав, ви здогадаєтеся, що коли моя помічниця, то й кабінет один зі мною. Щоб ви завжди були під рукою, - додав і з задоволенням відзначив, як дівчина почервоніла від неоднозначності сказаного. - Тут, правда, я сам винний. Другий ключ вам так і не дав.

Він квапливо пройшов повз неї, легко відчинив двері і відступив убік, пропускаючи Катю вперед.

- Катерино, - гукнув він, тільки-но увійшов сам і зачинив двері. - У мене до вас серйозна розмова.

Вона мимоволі здригнулася, мало не ляпнувши: "Знову?!"

- Та ви сідайте. Ось тут, із цього боку столу.

Висунув для неї стілець, допоміг сісти. Начебто вона не на роботу до нього влаштувалася, а до ресторану разом прийшли. Чомусь відчув приплив сил, бадьорості. У грудях ворухнулося дивне бажання захистити цю тендітну дівчину. Від кого, власне? Хіба від самого себе. Але це зовсім дурість.

Нарочито недбало плюхнувся у своє офісне крісло, насилу придушивши спокусу закинути ноги на стіл. Бо вона надумає собі зараз романтичний образ лицаря. Чимось його треба зіпсувати.

- У вихідні я зазвичай ходжу в басейн, потім вирушаю в кафе, випити чашку кави.

Катя здивовано глянула на шефа. Відкрила куплений для роботи блокнот і почала записувати. Вирішивши, що він знайомить її з графіком його зайнятості. Інакше навіщо повідомляє незнайомій людині такі подробиці?

- Каву, до речі, п'ю без цукру, - хмикнув він, спостерігаючи, з якою ретельністю дівчина конспектує сказане. - Басейн та кафе знаходяться в цій же будівлі.

Він зробив паузу. Катя похолола, починаючи здогадуватися, що він міг бачити її у ці вихідні. Але ж вона не робила нічого протизаконного!

- Кафе належить нашому з Льошею приятелю. Як і нічний клуб, де ми іноді відпочиваємо. У тому числі корпоративно. А бариста – його племінник, на мою думку. Якщо я не заплутався у родинних зв'язках.

Катя відклала ручку убік і відкрито подивилася йому у вічі.

Невже знайшовши додаткове мале, зараз вона втратить вигідну роботу? Можливо, у них тут, як у Європі, не можна без дозволу роботодавця влаштовуватися на підробіток. Ось тебе і занапастила жадібність, Катя, подумала дівчина.

- Уявляєте, яке було моє здивування цієї суботи, - Стас не без задоволення підбирався до ключового моменту своєї промови, - коли, замовляючи свою каву, я раптом побачив свою помічницю в оточенні дітлахів.

- Я можу все пояснити, - пролепотіла Катерина, намагаючись перервати його монолог.

- Впевнений, що так. Але не поспішайте. Отже, я подумав, що маєте дітей. Це ж нормально, мати дітей, правда?

Він замовк. Чомусь Стасові виявилося важливо почути її відповідь на це запитання.

Катя трохи помітно тепло посміхнулася, ховаючи глибинні емоції.

- Звичайно. Діти – це щастя, – чесно відповіла дівчина.

Стас нервово зітхнув. Вона постійно вибивала ґрунт з-під ніг його скептичності, ставлячи в глухий кут непідробними емоціями. Навіть його у всьому ідеальна мати на офіційних заходах залишалася трохи синтетичною, перебуваючи під владою громадських правил.

Він просто не знав, як реагувати. Раптом уявив Катю в оточенні її дітей. Певно, їх буде багато. А поруч їхній батько. Тому що поруч із нею хочеться перебувати. Придушив раптове роздратування до цього незнайомця, що не існує. Але колись він з'явиться!

Що ж, на той час парі буде виграно і його не стосуватиметься особисте життя підлеглої. Можливо, вона і підлеглою перестане бути. Скоріш за все, саме так.

- Але в мене ще немає дітей, - зовсім тихо сказала Катя, остаточно добивши його скромно опущеною головою.

Начебто вони говорили не про дітей, а про процес їхнього зачаття. Стас пирхнув, влаштовуючись у кріслі зручніше.

- Загалом я люблю потягнути інтригу, - зізнався чоловіків, подаючись уперед. - Але ви так хвилюєтеся, що не томитиму. Влад сказав, що ви там працюєте. Ви, до речі, сподобалися йому.

Уважно подивився на її очі, що наївно округлилися.

– Ви теж помітили? Мені дуже шкода, але боюся, у мене зовсім немає сил та часу на спроби будувати здорові стосунки.

Ось як? Стас задоволено потягнувся, наче ситий кіт.

- Добре, що ви самі непомітно підійшли до суті, - діловито кивнув начальник. - Немає часу та сил. Не хочу образити, але виглядаєте ви сьогодні відсотків на шістдесят. А роботу тільки розпочали. І я категорично проти панди як помічниці, - посміхнувся він. - Невже я так мало платитиму? Запитав я себе. Довідався та... Катю, чому ви не сказали?

Катерина здивовано підвела голову. Так довірливо подивилася йому в очі, що він насилу поборов бажання обійняти її. Але зі спокусою пересісти ближче, на край столу перед нею, не впорався.

– Співбесіда була у четвер, – розгублено відповіла Катя. - У п'ятницю ви хворіли, - її губи торкнулася боязка посмішка.

Чому це вона посміхається?

- Коли та й до чого б я стала вам раптом повідомляти про хворобу моєї бабусі?

Логічно, подумав Стас. Оцінив, що вона одразу подумала саме про хвору родичку. Значить, інших секретів не водиться.

Двері його кабінету несподівано широко відчинилися, виявляючи на порозі всюдисущу в рамках офісу Настю.