Читати книгу - "Заборонене кохання: я тебе знищу, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Ти ж знаєш англійську мову? — Це було досить дивне питання, якщо враховувати, що я закінчила британський університет Дарема. Так, я знала мову, чотири роки в Англії не пройшли дарма.   

- Так, - мені стало цікаво куди він хилив, адже мова не була моєю основною спеціалізацією.   

- У мене є знайомі, чиїх дітей потрібно готувати до вступу у Виші. Вимова, граматика, сприйняття. До того ж практика розмовної мови ніколи не буде зайвою, бо підручники й завдання це одне, а спілкування з реальною людиною - зовсім інше.   

Це було досить незвичайна, але водночас досить цікава пропозиція. Я ніколи не розглядала себе як викладача і не уявляла, що для цього потрібно робити. І все ж, якщо порівняти з роботою, що була у мене зараз, то та, що пропонував мені Андре, була цікавою і не тільки тому, що таким чином у мене з'являлося додаткове джерело доходу.   

- Ти впевнений, що їх влаштує така людина, як я? - Я не була впевнена, що Андре був у курсі того, що я вивчала туризм, а не лінгвістику. І все ж таки відчувала якийсь дискомфорт від того, що чоловік так мені допомагав, хоча і була вдячна йому за участь.   

- Олівія, я всього лише пропоную роботу, за яку тобі будуть платити хороші гроші. Моєї участі тут немає і не буде, ти заробляєш виключно своїми зусиллями та знаннями, - можливо мені здалося, але Андре став трохи більш дратівливий на цих словах і навіть почав нетерпляче стукати пальцями по столу, - ти сама повинна розуміти, що на оформлення документів про продаж і передачу активів знадобиться час, і гроші ти зможеш отримати на свій рахунок мінімум через три місяці.   

В цей момент я трохи розгубилася від несподіванки. Чесно кажучи, я не припускала, що мені доведеться так довго чекати. Гроші потрібні були мені зараз, тому слова Андре мене дуже засмутили. Три місяці... це було занадто довго. Борги перед своїми друзями, у які встигла влізти мати, потрібно було оплачувати зараз, а у мене не було й половини потрібної суми. Поки я думала, Андре піднявся з крісла і попрямував до мене, обійшовши моє крісло ззаду, він поклав руки мені на плечі й злегка нахилившись промовив:   

- Я всього лише хочу тобі допомогти, - чоловік нахилився занадто низько, а його голос змінив тональність. Я сиділа як заворожена в очікуванні того, що станеться, але нічого не відбувалося. Відкинувши всі дурні думки, я запевнила себе в тому, що це була лише дружня підтримка і спробувала не загострювати увагу на його незвичній поведінці.   

- Добре, спробуймо, - я різко піднялася з крісла й обернулася. Андре не відійшов, не зробив крок назад, а просто прибрав руки з моїх плечей.   

Ми стояли дуже близько один до одного і мене стало турбувати ця крихітна відстань між нами. Його погляд був пильним і прискіпливим. На секунду чоловік зупинився на моїх губах і в його погляді щось змінилося. Я відчула незрозуміле хвилювання і була впевнена, що зараз щось має статися...   

Напруга витала в повітрі й мені чомусь здавалося, що чоловік хотів мене поцілувати, але, немов отямившись, вже буквально через секунду він зробив крок назад і посміхнувся. Андре знову начепив на себе маску байдужості до всього, що відбувається, і з показною недбалістю попрямував до робочого столу. Відкривши верхню шухлядку, він дістав звідти невеличкий шматочок кольорового картону, якою виявилася візитка. Простягнувши мені візитку з контактами майбутнього роботодавця, мені здалося, чи він дійсно зробив так, щоб наші пальці стикнулися. По моїй шкірі пробіг табун мурашок, а чоловік був на диво спокійний і навіть знаку не подав, що щось сталося. Можливо, а так швидше за все і було, його взагалі мало хвилювало те, що відбувається.   

Мені було соромно, що я дозволила собі такі вільні думки у бік цієї людини, адже він хотів мені допомогти. Але це було тоді, а відтоді ще багато чого сталося...