Читати книгу - "Мій випадковий чоловік, Інна Романова"

9 лютого 2021 я стала дружиною Костянтина Костомарова. 

Я зранку трохи нервувала, адже це важлива подія в моєму житті, нехай навіть фіктивно, але я виходжу заміж! 

- Жень, ти на роботу? А до чого макіяж? - здивувалася Поліна.

- Дівчата, я на побачення. У мене з'явився хлопець, але ми вирішили тримати відносини в секреті, сподіваюся, ви зрозумієте мене і будете поважати моє рішення, - вчора ввечері довго думала про те, як розповісти подругам про переїзд і нові секретні відносини. І вирішила не мудрувати, а просто розповісти, не називаючи імен.

- Звичайно, Женю, головне, щоб ти була щаслива, а ваші таємниці - це ваші таємниці. Я і сама поки не готова зізнатися, хоча закохана по вуха. Всьому свій час,- мудро помітила Поля.

- А я просто буду поважати ваше особисте життя. Рано чи пізно все таємне стає явним. Якщо ваша людина - значить рано чи пізно я задовольню свою непомірну цікавість, а якщо ні, то і нехай собі йдуть далі, - Оля теж підтримала нас з Полею.

Ми всі разом засміялися і обнялися.

- Так, Женько, тобі о котрій треба бути на місці? А то знаю я твою любов до запізнень! - вигукнула Поля.

Ой, точно! Мені треба поспішати!

Дівчата мені допомогли зібратися і я вискочила на зустріч пригодам.

Подзвонила в домофон і на порозі мене зустрів Костя ... Він виглядав надзвичайно, у мене навіть дар мови відняло на пару секунд ... Наречений одягнув білий костюм, який виглядав особливо красиво на контрасті з темним волоссям, легкою неголеністю і смаглявою шкірою. І ця ямочка зводила мене з розуму!

- Привіт, дружина, - він посміхався, як чеширський кіт, чарівний гад і прекрасно знає про це.

- Привіт, поки ще не чоловік, - грайливо посміхнулася у відповідь, - Де моє шикарна сукня? 

- Чекає на тебе в кімнаті, разом з візажистом і стилістом-перукарем. Заходь швидше.

Я зайшла в кімнату, де двоє молодих чоловіків взяли мене в оборот, вмили (дарма стрілки виводила), роздягли і почалася магія.

Через годину я вийшла вишукана і красива, як цукерка. 

Біла довга сукня-футляр підкреслювала всі переваги моєї фігури, туфлі на підборах додавали легку зухвалість, абсолютно не псували, а скоріше доповнювали образ.

Волосся моє залишили розпущеним, але якось так по хитрому їх завили, що вони шикарними густими локонами спадали на плечі і спину, як в рекламі шампуня. Макіяж теж був на вигляд непомітний, однак вишукано виділяв мої великі зелені очі, шкіра сяяла природною красою, а губи ніжно блищали, як квіти в росі.

Загалом, я була в захваті.

- Ну як? - я знайшла Костю, який сидів на кухні з чашкою кави.

Мені було приємна реакція хлопця, він завис і почав відверто розглядати мене.

- Ти виглядаєш шалено красиво, - прохрипів Костя, не відриваючи погляду.

- Дякуб, - навіть трохи збентежилася від такого явного прояву інтересу.

- Букет прибуде з хвилину на хвилину. Жень, - хлопець підійшов до мене близько і нахилився до вуха (ох уже ця наша різниця в зрості, відчуваю себе під повним захистом біля нього). - Ось обручки, давай їх одягнемо сьогодні.

Обручки були на вигляд простими, тоненькими ободочки білого кольору, відрізнялися тільки розміром і у мого ще виблискував камінчик. Але я відразу здогадалася, що це діамант.

Перший в моєму житті! 

- Добре, - ми заворожено дивилися один на одного, не в силах відірватися.

Дзвінок в двері порушив нашу ідилію, Костя різко відсунувся і рішуче попрямував відкривати двері.

Кур'єр доставив весільний букет. 

Лаванда, дзвіночки і ще якісь білі квіти, композиція виглядала просто і дуже елегантно.

Я буду найкрасивішою несправжньою нареченою в світі.

Костя простягнув мені букет і запитав:

- Ну що, поїхали одружуватися?

- Поїхали! - рішуче відповіла, вручивши свою руку в його сильну і велику.

Ми одягли верхній одяг і спустилися в паркінг, де нас чекав автомобіль Кості.

У банкетному залі нас зустріла тітка з чубчиком в дивному костюмі, в кращих традиціях РАГСів колишнього СРСР. Фотограф теж уже чекав, ми взялися за руки і почали церемонію.

Все зайняло не довше 5 хвилин, ми сказали «так», обмінялися обручками, і Костя поцілував мене в щічку.

Потім серія фотографій, лімузин і потім повноцінна фотосесія.

У мене забрали паспорт, до речі кажучи, сказали повернуться через годину, щоб забрати свідоцтво про реєстрацію шлюбу. 

Ми поїли в ресторані, який був повністю зарезервований для нас, і повернулися в РАГС.

Ну ось і все, свідоцтво на руках, фотографії є, начебто впоралися.

- Пішли додому, дружино, - посміхнувся Костя.

- А де він? Наш будинок, - мені було все одно, але все ж хотілося б окрему кімнату, а квартира, в якій я була сьогодні з ранку, однокімнатна студія. Але навіть якщо і так, то нічого страшного, впевнена, розберемося.