Читати книгу - "Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію"

Інші види корисного впливу ментального контрастування

Наші досліди підтверджували мої ідеї про ментальне контрастування, проте мене цікавили ситуації, коли на людей чекали не зовнішні перешкоди, а перепони й завади, що виникли через їхні емоції або вірування. Наприклад, багато хто неохоче звертається до сторонньої допомоги, але не через те, що чужі люди не нададуть їм допомоги, а через те, що їм із якоїсь причини незручно по ту допомогу звертатись[77]. В одному британському дослідженні стверджується[78], що чоловіки менше за жінок звертаються по допомогу до фармацевтів і лікарів невідкладної. Розповідаючи про це дослідження, британська газета The Guardian зауважила, що «більше чоловіків, ніж жінок, визнає, що погано знаються на ліках; вони удвічі частіше беруть нові виписані ліки, не читають спочатку інформацію для пацієнтів і не вдаються до професійної поради». Дев’яносто відсотків чоловіків у цьому дослідженні «не схильні турбувати лікаря чи фармацевта, якщо в них нема нічого поважного», а отже, вони не використовують можливостей профілактичної медицини[79].

Студенти коледжу — це ще одна група осіб, які не вдаються по допомогу, якщо можуть впоратися самі[80]. Те саме стосується дітей і підлітків. Згідно з однією публікацією Національної асоціації шкільних психологів, «…у величезній кількості досліджень стверджується, що підлітки з емоційними й поведінковими розладами мало звертаються до послуг психіатрів»[81]. Ще в одному дослідженні виявлено, що школярі в класі не завжди звертаються по допомогу, що впливає на результати їхнього навчання[82].

Он-лайнові блоги й дошки оголошень показують, скільки мук і хвилювань пов’язано з елементарним актом звертання по допомогу до колег, начальства й навіть коханих. Як одна мати в розпачі питає: «Не розумію, чому не попрошу про допомогу й чому уникаю зайнятися собою… У чому моя проблема? Ми з чоловіком живемо вісім років, із них п’ять років одружені й тільки лічені рази він був напохваті та я змогла звернутися до нього по допомогу (рази три-чотири). Мені здається, що я мушу негайно створювати групу підтримки для працюючих матерів, які не звертаються по допомогу»[83]. Одна жінка сказала: «Скільки себе пам’ятаю, я намагалась уникнути будь-якої допомоги. І це від відповіді у дитинстві «Я сама!», коли батьки хотіли допомогти мені, побачивши, що мені важко з чимось, до силування дістати з верхньої полиці пластівців у продуктовій крамниці, не звертаючись до продавця, і до випадків, коли я вдавала, ніби все зрозуміла, але потім годинами морочилась, аби з усім самостійно розібратися»[84].

Ми звернулися до 135 студентів випускного курсу й попросили назвати шкільну проблему, яку вони хотіли б розв’язати протягом наступних двох тижнів (типові відповіді були: «скласти складний іспит» і «вступити до інтернатури»)[85]. За умовами досліду, вони мали визначити особу, яка могла б допомогти їм із цим завданням. Називати її слід було «Особа Х». Щоб виміряти сподівання учасників досліду, ми запропонували їм оцінити в числовому вигляді, наскільки Особа Х могла б їм посприяти. Як і в інших наших дослідах з ментального контрастування, ми попросили учасників перелічити позитивні майбутні результати, якщо їм вдасться успішно звернутися по допомогу, а також аспекти «поточної дійсності», які заважають їм це зробити. Ми довільно поділили студентів для виконання трьох ментальних вправ на основі поданих ними переліків: ментальне контрастування, поринання лише у свої фантазії або виключно розмірковування про реалії, що заважали їм звернутися по допомогу. Проінструктували учасників, аби вони уявляли результати і / або перешкоди якомога повніше, даючи волю своїм думкам і образам та не обмежували себе ні часом, ні розміром тексту, занотовуючи все, що з ними відбувалося.

Через два тижні ми розіслали їм контрольні запитання, і дві третини студентів повернули нам заповнені анкети. Ми попросили їх оцінити, що їм вдалося зробити для розв’язання проблем за допомогою Особи Х. Порівняно з тими, хто лише втішався й зупинявся перед перешкодами, студенти, які вдавалися до ментального контрастування, повідомили про одержання набагато більшої допомоги, особливо коли розраховували її отримати. Ментальне контрастування дозволило студентам, які дуже сподівалися на сприяння Особи Х, звернутися по допомогу й одержати її. Студенти, які не мали надій на допомогу, зверталися по неї менше, не докладаючи таким чином жодних зусиль і уникаючи фрустрації.

Досі я аналізувала досліди, які показували, що ментальне контрастування взаємодіє з надіями, які люди накопичували протягом свого життя, допомагає вибирати потрібний варіант і рухатися в напрямі бажаного майбутнього. Тільки-но подумайте, що цей феномен означає. Люди часто піддаються впливові минулого досвіду; те, що з ними вже відбулося, обмежує те, чого вони могли б, на їхню думку, досягти в майбутньому. Часто ці обмеження корисні, але часом — ні; вони заважають нам розвивати бажання, що їхнє вдоволення могло б покращити наше життя й при тому вони цілком здійсненні.

Подумайте про чоловіка, котрому в дитинстві не повелося кілька разів у грі в теніс. Уже в дорослому віці він може відмовлятися від нагоди грати в теніс, хоча після кількох уроків він мав би добру забаву й нове хобі. Серйозніша справа, коли чоловік, котрому казали, ніби він не такий тямущий, як інші люди, не докладатиме зусиль, аби закінчити коледж, вважаючи, буцім це однаково не допоможе йому зробити кар’єру, бо він уже й не сподівався, що зможе показати себе на певних посадах. Це трагедія, що він вдовольняється низькооплачуваною роботою, бо не може подолати вкорінені в ньому очікування.

Інколи такі очікування настільки глибоко вкорінюються в людині, що позбутися їх вельми важко. На підставі минулого досвіду люди переконані, буцім їм не вдасться реалізувати певні бажання, а закінчується це тим, що вони відчувають себе пригніченими й вибитими з колії. А що як у таких ситуаціях ми змогли б наснажити людей, скерувавши їхню увагу на інше бажання, коли ще не зрозуміло, які в них шанси на успіх? Ми марно хотіли б допомогти випускникові коледжу, якщо йому завжди говорили, що він не пройде відбір, але може ми б його зацікавили новою галуззю чи діяльністю, з якою він не мав справ раніше. Ми могли б принаймні дати йому позитивний початковий досвід, що з часом його заохотить і дозволить відкрити для себе нове захоплення.

Мій син