Читати книгу - "Моя кузина Рейчел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Здається, вона не знає, що нам відомі останні новини, — сказав мій хрещений. — Мабуть, із Флоренції вона виїхала ще до того, як синьйор Рейнальді написав цього листа. Що ж, побачимо, що ти скажеш. Своєю думкою я поділюся з тобою, як дочитаєш.
Я розгорнув листа. Відправлено його було з готелю в Плімуті тринадцятого вересня.
«Дорогий містере Кендале, коли Емброуз розповідав про вас — а він робив це часто, — я не думала, що, як уперше писатиму вам, мене сповнюватиме такий смуток. Я прибула в Плімут із Генуї сьогодні вранці, вкрай стривожена і, на жаль, сама.
Мій коханий помер у Флоренції 20 липня після короткочасної та лютої хвороби. Було зроблено все можливе, та найкращі лікарі, яких я тільки змогла знайти, його не врятували. Стався рецидив гарячки, яка охопила його ще навесні, та цього разу її спричинив тиск на мозок, який, як вважають лікарі, кілька місяців ніяк не виявляв себе, а потім раптово розвинувся. Він похований на протестантському цвинтарі у Флоренції, на місці, яке я обрала сама, тихому, трохи осторонь від решти англійських могил, оточеному деревами, як йому б самому хотілося. Про свою скорботу й неосяжну пустку я не писатиму; ви мене не знаєте, і я не маю наміру переносити своє горе на вас.
Я одразу подумала про Філіпа, якого Емброуз так сильно любив, і горе якого має бути таким же нестерпним, як моє. Мій вірний друг та радник, синьйор Рейнальді з Флоренції, запевнив мене, що напише вам і передасть новину, а ви, натомість, розповісте Філіпу; та листуванню з Італії до Англії я не довіряю, тож боялася, що звістку ви отримаєте з чуток, від якогось незнайомця, або ж не отримаєте взагалі. Тому я й прибула до Англії. З собою я взяла всі речі Емброуза, його книжки, одяг, усе, що Філіп хотів би зберегти й що тепер по праву йому належить. Якщо ви скажете, що з ними зробити, як надіслати і чи варто мені самій написати Філіпові, буду невимовно вдячна.
Флоренцію я покидала раптово, імпульсивно, і не шкодую про це. Без Емброуза я там лишатися не могла. Подальших планів, у мене немає. Гадаю, після такого страшного потрясіння час на роздуми просто необхідний. Я хотіла потрапити до Англії раніше, та корабель, на якому прибула, не був готовий відплисти. Наскільки я знаю, у мене в Корнуолі ще є рідні, Коріни, та з жодним із них я не знайома і не маю бажання їх тривожити. Мені хочеться побути наодинці. Можливо, після того, як трохи відпочину, я подамся в Лондон, і там уже щось плануватиму далі.
Чекатиму на ваші інструкції стосовно того, що робити з речами Емброуза.
Щиро ваша,
Рейчел Ешлі».
Я прочитав листа ще раз, двічі, а може й тричі, і повернув хрещеному батькові. Він чекав, що я скажу. Я не промовив ані слова.
— Бачиш, — повільно протягнув він, — зрештою, собі вона не лишила нічого. Жодної книги чи пари рукавиць. Усе воно твоє.
Я не відповів.
— Вона навіть не бажає оглянути будинок, — продовжував він, — будинок, який мав стати її домом, якби Емброуз був живий. Її подорож… ти ж, звісно, розумієш, що якби все повернулося трохи інакше, ви прибули б разом? Вона приїхала б до себе додому. У чому ж різниця? Весь люд із маєтку радісно вітав би її, слуги були б самі не свої від хвилювання, сусіди без упину приїздили б познайомитися, та натомість — вона сама в готелі в Плімуті. Може, вона приємна, може, й ні — звідки мені знати, я з нею не зустрічався. Та ось до чого я веду — вона нічого не просить, нічого не вимагає. І все ж вона місіс Ешлі. Вибач, Філіпе. Я знаю, як ти до неї ставишся, і розумію, що мені тебе не переконати. Та як друг Емброуза, як його довірена особа, я не можу просто сидіти тут і нічого не робити, у той час як його вдова приїздить самотня до Англії. У нашому будинку є кімната для гостей. Їй тут будуть раді, аж доки вона не вирішить, що робити далі.
Я підійшов до вікна. Луїза, як виявилося, нікуди не від’їздила. З кошиком на руці вона зривала голівки зів’ялих квітів на клумбі. Вона підвела голову й помітила мене, помахавши рукою. Я подумав, чи прочитав хрещений листа їй.
— Отже, Філіпе, — сказав він, — ти можеш написати їй або ні, як хочеш. Не думаю, що ти палаєш бажанням зустрітися, і якщо вона прийме моє запрошення, я не стану кликати тебе в гості, доки вона не поїде. Та ти маєш написати їй хоч щось, повідомити, що отримав усі ті речі, які вона для тебе привезла. Я можу написати від твого імені в постскриптумі.
Я відвернувся від вікна й поглянув на нього.
— Чому це ви вирішили, що я не захочу з нею зустрітися? — запитав я. — Я дуже цього хочу. Якщо вона жінка імпульсивна, а це можна припустити з написаного в листі — і, здається, Рейнальді теж про це казав, — я так само можу діяти імпульсивно, що, власне, й пропоную. Адже одразу ж поїхати до Флоренції теж було рішенням імпульсивним.
— Отже? — запитав мій хрещений батько, насупивши брови й недовірливо на мене поглядаючи.
— Коли писатимете в Плімут, — сказав я, — повідомте, що Філіп Ешлі вже чув новину про смерть Емброуза. Що він, отримавши два листи, побував у Флоренції, відвідав віллу Санґаллетті, зустрівся з її прислугою, з її товаришем та радником, синьйором Рейнальді, і вже повернувся. Напишіть, що він людина проста, і живе простим життям. Що він не обізнаний з манерами, не вміє вести бесіди й не звик до жіночого товариства, чи, точніше, до товариства взагалі. Однак, якщо вона бажає зустрітися з ним і відвідати дім її покійного чоловіка — будинок Філіпа Ешлі в розпорядженні його кузини Рейчел, у будь-який зручний для неї час. — Я поклав руку на серце і вклонився.
— Ніколи б не подумав, — повільно промовив мій хрещений батько, — що ти можеш бути таким жорстоким. Що з тобою сталося?
— Зі мною все гаразд, — відповів я. — Скажімо так, мов молодий бойовий кінь, я почув запах крові. Чи ви забули, що мій батько був солдатом?
І я вийшов у сад зустрітися з Луїзою. Новина приголомшила її навіть більше, ніж мене. Я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя кузина Рейчел», після закриття браузера.