Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

Історія знає багато прикладів,

коли людині випадало керувати обставинами,

підкорювати своїй свідомості

непіддатливу матерію повітря,

і воля та упевненість зрушували

з місця захололі від неробства трамваї.

Найбільш яскравим прикладом є, звісно, я.

Коли вона приїхала і поселилася

в цьому готелі на кілька діб, мала з собою

лише одну валізу з речами.

Зате там було кілька суконь, які вона

планувала надягати на вечері

з діловими партнерами.

І вже першого вечора ми сиділи в її ванні.

Черевики тягли мене на дно, вона була

у своїй вечірній сукні, мокра і ділова,

схожа на сирену, якщо ви справді

можете уявити сирену

в готельній ванні,

у вечірній сукні.

Нам усім випадає вибирати з того, що

дарують нам провидіння й випадок.

Вибір невеликий, а проте і цього

вистачає, аби виловлювати дощові краплі

поезії й злизувати їх гарячим язиком

з віконного скла.

І той, хто зберігає в собі здатність

відрізняти смак і масштабність любові,

на яку він не має жодного права,

ніколи не зможе подолати

спокуси заступити за край,

зайти за розвішані на подвір’ї

простирадла, за якими

ховаються наші видіння.

Мої сирени, мої радіоведучі,

ви, зі своїми освідченнями та декламуванням,

ви, зі своїми неймовірними зап’ястками

й мокрим волоссям, —

ви співали, доки руйнувалась ця картонна країна,

співали, доки горів літній день,

співали, доки спливав відпущений вам час

і остуджувалася вода.

Залишаючи її до наступного вечора,

до обов’язкової неминучої зустрічі,

я озирався довкола й помічав середину червня —

таку глибоку у великому місті.

Всі перехожі на вулицях прихильні до нас,

якщо бачать в небі за нами

ці неймовірні спалахи та вогні.

Жодні обставини не здатні опиратись людині,

наділеній волею та упертістю.

Незабаром в повітрі запахне запиленим листям.

Швидко просохне одяг, рваний нею, як

шкільні підручники.

Завтра зранку вона здасть свій номер,

заплатить за битий посуд,

залишить назавжди це місто.

Ісус у таких випадках воскресав

Вона перераховує птахів на гілках.

Птахи дивляться у вікна, мовби прочани.

Всі їхні галасливі родини рухаються

в бік коптських монастирів,

маючи при собі лише запаси

своєї віри, яка заважає їм

летіти в розрідженому повітрі.

Вона їх усіх перераховує, звіряючи

записи та спостереження, роблячи

правки у своєму нотатнику.

Цей великий перепис птахів, що

залишають нас, — їй буде чим зайнятись,

даючи собі раду з усім цим пір’ям,

що забивається між сторінок.

Це ще не зима, це ще не та пора,

коли слід загортатись у тишу і

запалене листя, коли слід тримати

горло в теплі, ніби музичний інструмент.

Ще будинки наповнені світлом,

наче пляшки водою, а вона перераховує

їх, не вміючи ні з ким домовитись,

не вміючи нікого ні в чому переконати.

Тому що жоден із нас не надається

до переконання. Ми лише стоїмо під

осіннім небом і ловимо листя на

хитру наживку. І він теж не надається

до переконання, не береже

своє горло.

Вона навіть готова померти,

аби нарешті з ним домовитись.

І готова потім воскреснути,

аби добити його по-справжньому.

Любити тебе навіть по смерті

Ти пам’ятаєш той підозрілий будинок,

заселений якимись невтішними зомбі?

Після пошуків житла, спання на стільцях

і у ваннах, після кількох ночей готельної печалі

ти торкалася пальцями його цегли,

і вона була тепла й груба,

наче свиняча шкіра.

Пам’ятаєш того старого,

який трапився нам на сходах?

Притиснувшись до стіни, аби пропустити,

він завмер, дивлячись услід

настороженим поглядом.

Як він ловив кожен твій рух,

заворожено задивляючись угору,

доки в потоках сонця й пилу

спалахували твої порцелянові литки,

горіли твої солодкі коліна.

Сержант, який вів його справу,

питав розгублено й недовірливо:

— Ну як же так? Місяць! Минув цілий місяць!

Ви що — не помічали, що він зник, що його

немає? Цілий місяць?!

— Ну що ж, — виправдовувався я, —

це був найкращий місяць у нашому житті.

— Ну а запах? — не міг заспокоїтись сержант. —

Ви що — не помічали запаху?

— Ну що ж, — не погоджувався я. —

Живі тут пахнуть не краще.

— Ви знаєте, що він помер в ліжку?

Просто над вами. Проїв собою матрац,

стік на підлогу.

Ще трішки — зішкрібали б його