Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

На цьому розмова припинилася.

— Це з її подачі мене янголятком називали.

— Хто це?

— Марія Вікторівна, прабабуся Маргорити. Вона дуже сильна відьма, може періодично бачити майбутнє. Їй пропонували жити в середній площині, хоча б, не кажучи вже про верхню. Вона відмовлялася багато разів. Живе і працює в нижній площині. Перевиховує різні кримінальні елементи. І переїжджати в середню площину не хоче, каже там і так забагато відьом на квадратний кілометр.

Після Марії Вікторівни через годину зателефонував брат. Виглядав він не дуже.

— Що сталося?

— Тобі Марія Вікторівна телефонувала?

— Так.

— Тоді ти все знаєш. Але це ще не все. Марго знову вагітна, днями дізналися. І це двійня, і судячи з того, що її поклали одразу на збереження, дівчатка. А в мене душа не на місці, я відчуваю прийдешнє лихо і мені страшно, сестричка.

— Коли ти приїдеш чи мені приїхати за Славком?

— Краще ти, і чим швидше, тим краще. Хоча б він житиме.

— Гіл, я тебе поб'ю за нападницькі думки! З ким Ріра?

— Із тіткою Римою.

— Збирай речі дитині. Я пішла домовлятися за відпустку.

— Дякую, сестричко.

— Запам'ятай, а краще запиши на видному місці. Усе буде добре!

Одразу пішла до шефа. Данило чув розмову з братом і йшов за мною слідом.

— Так-так, що сталося?

— Можна мені взяти відпустку на кілька днів?

Ніл кашлянув.

— Цього мало буде. Краще місяць.

— Колись, — сказав шеф.

— Я заберу племінника собі. Телефонувала його прапрабабуся і попередила про наслідки, якщо дитина там залишиться. І ще Марго вагітна і її поклали на збереження. А оскільки це двійня і дівчатка, то це на більшість терміну.

— Ясно. Хто в неї прабабуся?

— Ястребова Марія Вікторівна.

— Хм. Знаю її. Пропонував їй тут працювати. М'яко послала, чекати іншу не зовсім відьму. Мабуть, це про тебе. Візьмеш місяць, звикнете поки що з дитиною одне до одного. Потім його потрібно буде влаштувати в ясла. Тут є поруч і ясла, і садок. Ніл, гадаю, казати тобі не треба, що ти їдеш із Лікою.

— Коли можна?

— Зараз. Поки затишшя.

— Затишшя зазвичай перед бурею.

Шеф із Данилом переглянулися мовчки. До брата дісталася швидко. Він ходив в обнімку із сином. Потрапивши до мене в руки, дитина усміхнулася.

— Ти все зібрав?

— Так. Там є частина речей на виріст. І пляшечки, і суміш. І трохи підгузків.

— Гіл. Не переживай. За те ви будете до мене часто приїжджати в гості.

Він тільки кивнув і обійняв мене разом із дитиною.

— Ми вже почали вводити прикорм, теж поклав кілька баночок. І на пошту тобі вислав інструкцію з прикорму від педіатра.

— Проводиш?

Брат кивнув.

— А де він спатиме? — запитав Данило.

Ми з Гілбертом переглянулися. Брат узяв кокон і вручив Данилові.

— Можу і звичайне ліжечко дати.

— Думаю, на перший час вистачить. А потім якщо що куплю ліжко.

— Краще я розберу і завтра привезу. Трохи заспокоюся і зможу його розібрати. І якщо щось забув скласти теж завтра після роботи привезу.

Племінник у мене просто золота дитина. Зайвий раз не плаче. Пищить тільки коли голодний або брудний. А з рук я його, і сама майже не спускаю. Гілберт прийшов із дядьком наступного дня. Приніс ліжечко і ще спальне приладдя, і косметику для дитини, пару пачок суміші.  Усі необхідні документи малюка і довіреність, що я займаюся його вихованням. І ще кілька годин грав із дитиною, майже не спускаючи з рук. Потім купував і вклав спати.

— Я не зможу щодня приходити, — сказав він із жалем.

— Якщо раз на тиждень, теж буде добре, — сказала йому. — Будете тепер ви мене відвідувати.

Дядько з братом мене обійняли і поїхали до порталу. Було незвично прокидатися вночі годувати малого. Але за тиждень звикла. Читала рекомендації педіатра і вводила племіннику прикорм. Їв він із задоволенням. Через майже два тижні пішла в ясла, дізнаватися за умови прийняття в них. Усе було просто в плані документів, одягу і всяких дрібниць. Залишалося почати залишати дитину спочатку на пару годин, і поступово збільшуючи час.

— У вас чудова дитина, майже не вередує, — сказала вихователька.

Я в перший же день під час подачі документів пояснила, що це мій племінник і хто його батьки і чому він живе тут, а не з ними. Що мене досі дивує, люди тут у верхній площині добріші і немає злої іронії або осуду. Виховую племінника, добре. Його батько з матір'ю живуть у середній площині й не можуть його забрати, ну й добре. Головне, що малюкові з тіткою добре. За тиждень змогли довести час перебування дитини до повного дня. Їх там навіть підгодовували звичайною їжею.

У мене залишався тиждень до кінця відпустки. Коли я вирішила, що час повертатися на роботу. Віднесла Славіка в ясла і пішла в управління. Одразу зайшла до шефа.

— Вирішила вже вийти?

— Так. Славік уже освоївся в яслах, золота дитина, майже не вередує.

— Пощастило. Що ж іди до Ніла. Але справ зараз практично немає.

Данило завантажив паперовою роботою, щоб я влилася в роботу. А коли я все зробила вирішила запитати:

— А незареєстрований портал знайшли?

— Ні. Розумієш, портал залишає магічний слід, нових немає. Є два портали на різні площини і пара вантажних. І спалахи тільки від них.

— А вантажними живі можуть користуватися?

— Так, звісно. Вони вантажні, тому що можуть велику масу пропускати через себе. За документами все чисто, поки тебе не було вже перевірили і перевірили ще раз. Але могли й зачаїтися, а перевірити попередні сесії немає можливості. Відео камер у залах, де портал немає, не виживає там техніка.

— А не в самому залі порталу? З цього залу з порталом один вихід?

Ніл задумав і поліз перевіряти щось у комп'ютері.

— Молодець Ліка, з вантажних є кілька виходів. У цивільному один. Але ні де немає камер, а це дивно.