Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— І що ж робити?

— Тобі ні чого, — сказав він з посмішкою — Як Славік? Він уже три тижні живе з тобою, а ми його так і не чули.

— Він дуже спокійний. Практично не плаче, трохи пищить і скиглить. І то, коли я забуваю про час і що його пора годувати. Або якщо його пора купати.

За малюком Ніл і Таша пішли сьогодні зі мною. Дитина зустріла мене задоволеною посмішкою. А на моїх колег і друзів відреагувала збентеженням і ховала обличчя в мене на плечі. Я носила його в хіпсеті. Малюк уже добре сидів і цей вид слінгу йому був дозволений.

— Така лапочка, — сказала Наталка з розчуленням і по-особливому подивилася на чоловіка.

Данило ніжно обійняв дружину. Здається, хтось замислюється про дитину. Через місяць мені зателефонували з ясел. Довелося піти забрати племінника. Хтось із малюків захворів, і вони бояться, що тепер усі малюки захворіють. Славко був усе такий же усміхнений і спокійний. Тому я з ним пішла на роботу. Він сидів у хіпситі обличчям вперед і дивився як я працюю за комп'ютером. А я набирала текст однією рукою, а другою грала з його долоньками. Дитина була в захваті від того, що відбувається.

— Тобі б у візок його покласти, йому ж спати іноді потрібно.

— У мене немає візка, — сказала зніяковіло, — я його в переносці ношу.

Коляску мені привезли через годину. Один зі співробітників привіз свою. І мені її віддали. Це була прогулянкова з можливістю розкласти сидіння, і дитина могла в ній спати.

— Нехай у тебе буде, ми вже виросли з неї. Стояла без діла.

— Дякую.

Було дуже ніяково і незвично, що не лають і допомагають. Ще за годину переклала Славка в коляску, він уже був млявий і засинав. І в колясці швидко заснув, кумедно відстовбурчивши попу вгору.

— Я завжди дивуюся, як вони примудряються так спати. У мене обидва сини так спали, у такому віці, — сказав Дмитро, це він привіз мені візок.

— Спасибі за коляску.

— Нема за що, — сказав він з усмішкою.

Він обережно випрямив малюка і вкрив його.

— Тобі не важко з ним?

— Він чудовий і дуже спокійний. Його сестричка спокою нікому не давала. Та й зараз спуску теж не дає.

Дмитро тільки тихо розсміявся.

— Так, маленькі відьмочки дуже активні.

— Дорослі теж, тільки гальма краще працюють. Ясла закрили як мінімум на тиждень.

— Так, дитячий садок із яслами це той ще квест. Вічно хтось хворіє, а вже якщо щось особливо заразне з дитячих хвороб, то всі вдома сидять. Ти постеж за його самопочуттям. Головне, щоб у нього температура не піднялася.

На моє щастя Славко, нічим не заразився. І ходив тепер зі мною на роботу, сидів або в хіпситі, або в колясці. А через місяць уже повернувся в ясла. На роботі трохи зажурилися, без маленького колеги. Він у всіх викликав усмішку. Ще через місяць мені сказали, що я і ще кілька хлопців із відділу будемо брати участь у благодійному вечорі. Я скривилася, бо мені прямим текстом сказали, що треба одягнути вечірню сукню.

— Не піду, — спробувала відмовитися.

— Анжеліко, ти йдеш! — сказав суворо шеф. — Я вже Гілберта викликав, він посидить увечері із сином і забере його із садочка. Тим паче його в садочку вже знають.

— На мені сукні виглядають вельми дико! Я рівна як шпала без усіх жіночих, — показала руками вигини.

— Дівчинка комплексує, — сказав Луї шефу.

— Сукня на Алексі матиме кращий вигляд, ніж на мені.

— Ось вже удружила, — сказав він здивовано — у мене ноги занадто волохаті для сукні, про груди я взагалі мовчу. Тож ти в нас у потрібних місцях не волохата, підеш ти в сукні. І я мовчу про одну деталь, що буде в сукні занадто виділятися.

Я зніяковіла і відчула, як запалали вуха. Алекс усміхнувся невідривно під час відповіді і зараз дивлячись на мене.

— Не хочу. І в мене немає сукні, не було і не буде!

— Сукню тобі вже Наталка підібрала. Потерпиш один вечір.