Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

  Він звʼязав моє тіло так майстерно, що кінцівки знерухомилені повністю, без шансу змінити положення . Я лежу, перекинута через спину жеребця і дивлюсь на землю, що рухається піді мною. Слабкий вестибулярний апарат благає змилуватися і припинити цю шалену подорож негайно. 
Кайлові коліна впираються в мене, фіксуючи, не даючи впасти. Разом з цим він кладе руку на мій поперек, аби притиснути ближче до тіла тварини. Я морщу ніс, намагаючись не видавати зайвих звуків, коли через різкі рухи його хватка стає болючою. Маю підготуватися, що це лише початок. 
Чоловік тягне за повіддя і Буревій миттєво зупиняється, слухаючись свого господаря. Чую мотор автомобіля, який глушиться, і намагаюсь підняти очі, аби подивитись в той бік. Марно. 
Кайл не поспішає покидати своє місце, тимпаче, звільняти мене. 
— Підготуй нашій гості її стару кімнату, — каже чоловік, коли інший підходить ближче. — І забери всі речі, які раптом можуть зробити її перебування там комфортним та затишним. 
— Так босе, — хрипко каже Рік. — Я можу дізнатися, що трапилось? 
— Вона вирішила, що нагостювалася. А дарма. Ми їй досі не показали повну розважальну програму. 
— А як же Брі? — здивовано запитав Рік чи то Кайла, чи то мене. 
— Я зробила все, аби вона була в безпеці, поки ти повернешся. — вичавлюю з себе. 
— Ти покинула шестирічну дитину саму вдома? — гарчить Рік. Я розумію це, він має право злитися. 
— Так, тому ми змінюємо план дій. Разом з цим запишемо відео для Тревора. Можливо така стимуляція буде більш ефективна. 
— Так босе. Готувати повний набір, чи частковий? — крижаним тоном запитує Рік. 
— Повний, звісно повний, я сьогодні щедрий. — жорстко ляскаючи мене по  дупі, каже Кайл. 
Дідько, що вони збираються робити? 
Так і знала, що лише в дешевих фільмах жінка може втекти з полону, склавши паршивий план і не маючи жодних навичок.

І знову підвал. 
— Твоє щастя, що в бункері у нас більш… важливі гості, — каже Кайл, привʼязуючи мене до стільчика в центрі кімнати з картиною, куди він приводив мене раніше. 
— Можливо, за компанію було б не так сумно, — кажу, поки маю таку можливість. 
— Повір, ти не засумуєш, — шкірячись обіцяє чоловік. 
— Чому ти такий жорсткий, Кайле? — запитую я. — Здається, ти сам казав, що я не твій ворог. 
— Не була. До сьогодні. Та я відпустив би тебе, навіть без грошей. Лишилося трішки більше тижня перебування тут і котилася б на всі чотири сторони. Для чого мені здалась дешева шльондра? На таке і кулю шкода марнувати. 
— Я не шльондра, придурку! — шарпаюсь я. 
— А я не вбиваю людей. Повірила? — я мовчу, не рухаючись. — От і я ні, адже саме ти трахалась з Тревором, і дане дійство мало такий вигляд, ніби ти робиш це професійно. 
В дверях зʼявляється Рік, несучи з собою велику коробку з металевою ручкою. Він виймає вміст і я німію від шоку та паніки. Це, бляха, інструменти для катувань! 
— Підготуй все, я скоро повернуся, — звертається до Ріка Кайл, та йде геть. 
Тиша бринить між нами натягнутою струною, поки він викладає на землю різні ножі, пилки, щипці та голки. Що за середньовіччя? Вони ж не будуть… дійсно робити це? 
— Ріку, пробач, будь ласка, я правда…
— Замовкни! — перебиває мене чоловік. — Бет, я довірив тобі найдорожче, що маю, а ти так легко нею знехтувала. 
— Ріку, я не хотіла їй нашкодити, лише намагалася врятуватись. 
— Та тобі, бляха, так погано було? Я намагався дати все, аби ти могла почуватися тут краще! — кричить він, бризкаючи слиною. 
— Я тут увʼязнена, Ріку! Ти чуєш себе взагалі? — я кричу, як і він. — Подумай, чи хотів би ти, аби твоя донька потрапила в таку ж ситуацію, що й я? Чи тішило б тебе те, що хтось там для неї, бляха, намагається «дати все»? — підборіддя тремтить, але я продовжую. — Я вагалася лише через Брі, і повір, майже відмовилася від цієї ідеї. Але знаєш, якась така штука (інстинкт самозбереження називається) спрацювала, підганяючи в спину. 
— Ти покинула її! 
— Я залишила її одну на декілька годин, поки не повернешся ти! — сльози потекли вниз. — В неї є ти, Ріку, я їй, бляха, ніхто! Вона б гралася, навіть не помічаючи, як пролетить час. А для мене це був шанс, — шепочу я. 
— Вона привʼязалася до тебе. 
— І що ти пропонуєш? Жити з вами вічно? Може покликав би мене заміж, аби я стала її новою мамою? — його щоки почервоніли. 
— Вона просила це зробити, — тихо говорить він. — Для неї я ладний на все. 
— Ріку, невже ти будеш знущатися наді мною за допомогою цього? — переводячи тему розмови, я киваю в бік інструментів. 
— Якщо отримаю таке завдання, — він гірко всміхнувся. — То так. 
Кайл заходить в кімнату, тримаючи в руках чорний пакунок. 
— Дякую, Ріку, далі я сам, — коротко каже чоловік. 
— Що ви, босе, мені зовсім не важко.
— Далі. Я. Сам! — дивлячись в мої очі чітко повідомляє Кайл. — Йди до доньки, Ріку. Завтра тут буде нянька. 
Рік поглянув не мене, і на диво в його очах промелькнуло співчуття. 
— Ріку, передай Брі, що я сумуватиму за нею, — я прикусила губу. — І що я дуже перепрошую, що зникла з її життя. 
— Не передам. Вибач, але я не хочу зайвий раз травмувати свою дитину. Доля і так до неї жорстока.

Кайл тримає ніж в руках, виблискуючи ідеально загостреним лезом. Я стискаюся всім тілом, наче це допоможе заховатись в уявний панцир. 
— От дивлюсь на тебе і думаю: наскільки знущання над тобою, вартують моїх сил? 
— Ну, раз я не варта навіть кулі в лоб, то певно, ти вже знаєш відповідь, — без надії сподіватись тупо, але легкий проблиск світла спалахує в мені. 
Кайл обходить стільчик, як кіт, що грається з мишкою. Його погляд пропалює мене наскрізь. Знову ця волога в трусиках. Я, бляха, так боюсь його, що тіло починає готуватись до нападу, аби при спробі чергового зґвалтування не отримати травму, як було з Дюком. Дякую, природа, що придумала цю функцію. Шкода, що я не встигла зреагувати таким чином вперше. 
Так було з самого початку, моя вагіна реагує на нього виділеннями не від сексуального потягу, а від не прихованої небезпеки, якою вібрує його сутність. 
— Що ж, Бетані, де твоя сміливість? — він проводить кінчиком ножа по моїй ключиці. Я не дихаю. — Не маєш що сказати? Дивно, гадав, твій рот не закривається ніколи. 
Кайл височіє наді мною, дуже близько, дуже загрозливо. Лезо має холодити шкіру, але в місці торкання вона палає. 
— Я був занадто добрим до тебе. Зізнаюсь, моя провина. 
— Засунь свою доброту в сраку! — тихо шепочу. 
— Що? Я не почув, — він прикладає зброю до підборіддя, підіймаючи його. — Скажи це дивлячись мені в очі. 
— Йди. До. Сраки. Кайле. — тремтливо проговорю кожне слово йому в обличчя.
— Життя тебе не вчить нічому, —  іншою рукою чоловік збирає тканину моєї футболки на грудях, оголюючи живіт і коротким, проте чітким рухом розрізає її. 
Мʼязи пресу напружуються, намагаючись захистити внутрішні органи в разі уколу гострим предметом. Так і знала, що мала б накачати його ще більше, можливо, допомогло б. Хоча, кого я обманюю. 
Він проводить ножем до пупка і зупиняється. 
— Кайле, будь ласка… — крізь сльози благаю я. 
— Про що саме ти просиш? — тихо запитує він. 
— Зроби це швидко. 
Руки заніміли, мотузка боляче тисне, перекриваючи циркуляцію крові. Я відключусь, якщо він ще раз повторить траєкторію руху леза. 
Кайл відходить від мене, мугикаючи щось під ніс та присідає біля набору мʼясника, що охайно розкладений перед його ногами. Він торкається пальцями щипців, роздумуючи, переводить погляд на величезну сокиру, яка виблискує в світлі лампи. Його наспівування знайомої мелодії дратує. Все це має вигляд, наче він обирає розвагу на вечір, що принесе масу задоволення. 
— Зазвичай я таврую своїх ворогів, — чоловік бере металеве тавро і уважно оглядає візерунок. — Але це буде не сьогодні. Залишимо цю розвагу, як десерт, вишеньку на торті. 
Він підходить до коробки, що приніс з собою, відкриває застібку і обирає, думає, зважує. Не знаю скільки часу минає, здається, я втрачаю свідомість від страху та очікування. Вже краще б зробив хоч щось, і моє тіло почало б гоїтися.    Мʼязи та вени великого передпліччя напружуються, коли він стискає якийсь предмет і повільно витягує. Що? Це свічка? 
Він запалює її, і ховає золотисту запальничку назад. 
— Люблю вогонь, він очищує, — каже чоловік, проводячи пальцем над гнітом. 
Минає хвилина, Кайл підходить до мене. Я примружуюсь, очікуючи опік, але раптово скрикую від того, що крапля гарячого воску падає на мій оголений живіт. 
— Рожевий комплект? — запитує він. — Певно, один з моїх фаворитів. — дивлячись на бюстгальтер каже він. — Шкода буде псувати, але що поробиш. 
Він виливає ще більшу порцію воску на груди. Я струшуюсь від легкого болю, який минає за декілька секунд. 
— Я не такий жорстокий, як ти думаєш. Бачиш, підготовлюю тебе. Аби потім позначити, як мою. Навіть, якщо тебе буде звільнено, тавро на стегні завжди нагадуватиме, що ти моя власність, Бетані.  Що я зберіг тобі життя, але за тобою буде висіти борг за це. 
— І для чого тобі така власність? — я зойкнула, коли струмок гарячої рідини, що моментально затверділа на шкірі, полилася на ключиці. — Що з мене взяти? 
— Не буває людей, з яких немає що взяти. І в тебе обовʼязково знайдеться щось цікаве, або корисне для мене. 
Він відійшов, пускаючи потік повітря зі складених в трубочку губ, на свічку. Я опустила погляд на своє тіло і побачила білі краплі на грудях та животі. Це зробив він.
Що? Він збирає всі інструменти? Невже це все? Хочеться поставити таке запитання, проте боюсь, що Кайл може сприйняти це, як провокацію і придумає ще щось. 
Я маю засвоїти науку: тримай язик за зубами, Бет, і є можливість залишитися цілою і злегка ушкодженою. Вже краще, аніж знівеченою та мертвою. 
Нічого не кажучи, навіть не кидаючи на мене секундний погляд, Кайл йде геть, гучно гепаючи дверима.