Читати книгу - "Нотатки відлюдника, Артур Сіренко"

З роками жорстокість і люта вдача Захарушки Дурачка тільки зростали. Багатьох людей він наказав розстріляти без суду і слідства при наявності навіть якихось натяків на нелояльність,  багатьох колишніх друзів він наказав убити з нікчемного приводу - всюди йому ввижалася змова, іноді він наказував убити того чи іншого свого офіцера, якщо вони не могли поділити гроші, або він підозрював, що той певну суму залишив собі. Так свого колишнього друга Пашку Патефона він наказав убити, поклавши йому в ліфт бомбу, а потім на його похованнях удавано сумував і плакав. Якось він зник з Юзівки, поїхавши в невідомому напрямку, його оточення не знало, що й думати. А потім він з’явився в районі Хацапетрівки і на запитання відповідав: «Незабаром я знову в Юзівці з’явлюся, а зі мною буде ось хто!» - і поплескував по автомату Калашнікова.

Багатьом польовим командирам сепарів його криваві й жорстокі дивацтва так набридли, що змова дозріла якось сама собою. Щодо його смерті було чимало зловісних знамень. Так за три дні до його смерті в статую Леніна вдарила блискавка, в ніч перед його вбивством було стільки блискавок, що він, прокинувшись, вигукнув розчулено: «Та нехай вражає кого хоче!». Кажуть, що за день до його смерті на будівлю театру в Юзівці сіла ворона і прокричала людським голосом: «Буде вже добре!» Тут же знайшлися тлумачі, які сказали: «Ворона не могла сказати - вам уже добре!» Кажуть також, що один старий безхатько віщував Захарушці насильницьку смерть на травневі свята. На шляху до своєї резиденції на урочисту нараду з приводу Першого Травня Захарушка зустрів на вулиці того безхатька:
- Ну, що, травневі свята настали, а я ще живий!
- Настали, та не пройшли!

Змовники, знаючи, що всіх будуть обшукувати і зі зброєю не пускатимуть, вирішили його вбити пластиковими ножами. Знак мав подати польовий командир Щур словами: «Давайте на честь свята вип’ємо за шахтарів Лугaндонії!» Першим удар завдав Колян, якого Захарушка вважав за свого сина. Отримавши удар ножем під ребра і побачивши спрямовані на себе розбиті пляшки та чарки, Захарушка вигукнув: «І ти теж, Коляне, дитино моя?!» - І впав на підлогу. Усі кинулися добивати його з криками: «Бий ще!» і зупинилися тільки тоді, коли тіло вже важко було впізнати. Смерть його довго приховували від народу Лугaндонії, приносили обітниці за його здоров’я, ніби він був хворий, приводили в резиденцію клоунів, ніби він хотів розважитись, а тим часом тіло його тримали в холодильнику. Потім все ж таки поховали його з почестю, яка і належить правителю Лугaндонії.

2014