Читати книгу - "Вийди за межі. Забудь про успіх – стань видатним!"

Воно стосується не тільки того, що ви робите. Це те, як ви бачите світ.

Це не означає, що ви не повинні більше працювати, щоб досягти мети. Це означає, що ви повинні бути налаштовані на світ навколо, поки працюєте.

Це означає, що ви бачите ваші зусилля й дисципліну (ваш успіх) у контексті чогось більшого.

Факт залишається фактом: якщо ви зосереджені лише на собі, то не помічаєте краси життя навколо вас.

У цьому випадку слід робити ось що:

Давати, а не використовувати.

Допомагати, а не маніпулювати.

Дбати, а не керувати.

Долучатись, а не просто виконувати.

Просто бути хорошою людиною. Турбуватися про інших. Ділитися своїм досвідом і талантами. Робити внесок у загальне благо.

Можливо, ви не станете холодним титаном індустрії. Або членом ради директорів.

Але ви станете цільною людиною, перевищивши очікування й отримавши контроль над власною долею.

Запитайте про це у Вейна Елсі.

Вейн сидів на краю дивана 26 грудня 2004 року, переглядаючи останні новини про цунамі, що сталося в Індонезії та забрало життя мільйонів людей. Цунамі знищило тисячі квадратних миль землі, зрівняло будівлі з землею та перетворювало місто за містом на потік сміття, понівеченого металу і всього того, що траплялося на шляху води.

Потім Вейн побачив черевик, який повільно дрейфував уздовж берегової лінії, і зрозумів усю неосяжність цієї людської трагедії. Йому стало не по собі.

Сидячи вдома та спостерігаючи за подіями, що відбувалися в іншій частині світу, Вейн зрозумів, що цього разу він повинен зробити більше, ніж просто «виписати чек». Він повинен був залучитись до цього, зрозуміти, як змінити світ. Пізніше він сказав: «До цунамі 2004 року в Азії я безпосередньо не брав участі в жодній благочинній події на регулярній основі. Я вважав, що грошових пожертв достатньо, тому 100 відсотків своїх зусиль зосереджував на підписанні угод у діловому світі. Таким було моє життя до неочікуваного повороту. [Після цунамі] я був сповнений рішучості не сидіти на місці».

І тому він почав із того, що робив більшу частину свого життя, – постачання взуття. Вейн став постачати товар місцевій взуттєвій компанії в Північній Вірджинії, коли йому було тільки 15 років. Наприкінці середньої школи він працював повний робочий день у цій компанії. У 22 роки Вейн став наймолодшим віце-президентом національної мережі магазинів взуття. Усього за кілька років він став генеральним директором нової взуттєвої компанії й підняв її продажі на 400 відсотків. Вейн Елсі знався на взуттєвому бізнесі. Але цього разу він не збирався продавати взуття. Він збирався пожертвувати його.

З головою поринувши в ідею, він прийшов на роботу й скликав десятки керівників, з якими подружився за роки в бізнесі. Він поділився своєю ідеєю і попрохав про допомогу. У короткий термін Вейн зібрав 250 000 пар нового взуття для відправлення до Індонезії. Люди, які втратили все, отримали щось своє, і не просто пару взуття, а надію. А з нею – і сили щось змінити.

Через рік ураган Катріна спустошив узбережжя Мексиканської затоки в Сполучених Штатах. Вейн зателефонував тим самим людям й попросив дати більше. Цього разу Вейн відправив нужденним близько мільйона пар взуття.

Тоді Вейн зрозумів, що міг би допомагати іншим ще більше. І він заснував некомерційну компанію «Soles4Souls», яка взуває людей по всьому світу й дає їм надію. Через вісім років із Вейном у ролі генерального директора «Soles4Souls» є однією з найуспішніших некомерційних організацій у країні і дарує 12 000 000 пар взуття нужденним у 130 різних країнах.

Але Вейн скаже вам, що він тільки розпочав. Замість підписання наступної угоди на постачання мета Вейна полягає в «зміні життя людей за допомогою взуття».

Дарування може змінити траєкторію вашого життя.

Якщо ви хочете рости, ви повинні віддавати… як людина, як лідер, у кар’єрі, у бізнесі.

Ви ніколи не програєте, віддавши більше.

Що є даруванням, а що ні

Наше нерозуміння того, чим насправді є дарування, робить розмови про нього такими складними.

Це благодійність? Інвестиції? Катарсис?

Можливо, саме наше нерозуміння предмета так ускладнює його для нас. І той факт, що ми іноді плутаємо дієслово «давати» з річчю.

Ми витрачаємо так багато енергії, намагаючись зробити вигляд, що ми дарувальники, але ми втратили суть того, що є даруванням насправді.

Чи ви дійсно віддаєте? А чи просто виконуєте механічні дії? Розгляньмо це.

У містечку Сентер (із населенням менш ніж 300 жителів) – це в штаті Північна Дакота – разом з батьками Вільямом і Бланш жили Гейзел, Еммет і Мірдіт. П’ятнадцятирічна Гейзел була найстаршою й відповідальною, навіть їздила на коні до сільської школи у двох милях від дому.

Пізнього ранку 15 березня 1920 року хуртовина почала наближатися до міста. Стурбована за безпеку дітей, викладачка швидко відпустила їх, щоб вони мали час дістатися домівок. Але батько Гейзел уже їхав до школи саньми, щоб забрати дітей.

Вільям приїхав до школи перед тим, як діти пішли з неї, і