Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Як і за попередніх відвідин, вся квартира була закидана банками з-під енергетиків. Степану здалося, що їх стало набагато більше з минулого разу, хоча не минуло і дві доби.

— Коли ти востаннє спав? — запитав Степан, коли побачив Захара з темними колами під очима.

— Ем... — тільки і зміг відповісти айтівець. — Яке сьогодні число?

— Дев'яте грудня, — детективу не сподобалося це питання.

— А коли ти був у мене?

— Восьмого числа, вчора вранці, ти не пам'ятаєш?

— Точно, вчора, — Захар вдарив долонею себе по лобі. — З учорашнього ранку я не спав, — нарешті він відповів на перше запитання.

— Може, тоді трохи поспати? Що ти взагалі там розумієш? — Степан кивнув на екран монітора.

— О-о-о... Це щось з чимось... Такого я ще ніколи не бачив... — Захар взяв банку з енергетиком, яка стояла на його столі. — Я знайшов ту гру, про яку ти мені казав, на комп'ютері Ігоря.

— І що там?

— А нічого!

Запанувала тиша. Степан чекав продовження, але Захар не поспішав з поясненням.

— Я не розумію, ти знайшов гру чи ні?

— Знайшов, — посміхнувся Захар. — Це до біса розумна гра. В неї вбудований захист, який не просто не дозволяє запускати гру, а й взагалі блокує файли на комп'ютері.

Степан жодного слова не зрозумів з того, що йому щойно сказали. Побачивши вираз обличчя свого співрозмовника, Захар вирішив нарешті пояснити:

— Ти знаєш, як працюють комп'ютерні ігри, та й взагалі всі програми?

— Ну, в цілому — так!

— Існує тека, в якій зберігаються різні файли. Всі ці файли працюють разом, завдяки чому гра запускається. Якщо дуже стисло.

— Так, це я знаю, — підтвердив Степан.

— Дивись сюди, — Захар почав водити стрілкою по робочому столу комп'ютера Ігоря. — Ось ярлик на робочому столі, який має запускати гру, — Захар двічі клацнув лівою кнопкою миші. — Нічого не відбувається. Навіть не з'являється помилка.

— І що?

— Я простежив шлях, куди посилається ярлик, і знайшов теку, де повинні бути всі файли, — він відкрив теку на комп'ютері. — Тут всього один файл «immersion.exe». Тобто «Занурення». Я подумав, що це, можливо, теж ярлик, але ні, це дійсно файл «.exe», але він важить нуль байтів, він пустий.

Мозок Степана почав повільно «закипати». Він вже загубився після слів: «Я простежив шлях». Для детектива було набагато легше простежити за людиною, щоб його не помітили, а не ось це все.

— Я не розумію, гри нема?

— Гра — є!

— Дідько, Захаре, ти можеш припинити закидати мене незрозумілими словами і нарешті все пояснити?! — за той час, доки Степан їхав на машині, він зміг трохи заспокоїтися. Тепер же Захар знову його розлютив.

— Я тобі пояснюю майже на пальцях, — Захар зробив ковток енергетика. — Ця гра має дуже незвичайний захист. Зараз на цьому комп'ютері начебто немає гри. Але подивись сюди, — він взяв дріт з голкою і підключив його до комп'ютера.

Одразу ж тека наповнилася великою кількістю файлів та інших тек.

— Гра з'являється тільки тоді, коли цей пристрій підключений, — нарешті пояснив Захар. — І дивись сюди, файл «immersion.exe» більше не важить нуль байтів, це звичайний файл, який може запустити гру.

— А як тоді Ігор зміг встановити і запустити гру, якщо без пристрою нічого не працює? — Степан згадав слова Микити про те, як Ігор дістав свій прилад.

— Не знаю, — знизав плечима Захар. — Можливо, він завантажив якийсь launcher і вже через нього зробив замовлення?..

— Що таке той «launcher»?

— Якщо простими словами, то це невелика програма, яка може запустити гру чи завантажити додаткові файли.

— Зрозуміло… — Степан нічого не зрозумів. Тому повернувся до того, що його цікавило: — Тож ти зміг запустити гру? Щось в ній знайшов?

— Ні, тут з'явилася нова проблема, — Захар зробив ще один ковток енергетика, зім'яв банку та кинув її на підлогу.

— Яка?

— Ось, дивись, — він знову спробував відкрити ярлик на робочому столі. З'явилася помилка з незрозумілими словами. — «Ludus tempus expletum est» — це латина, я подивився в інтернеті.

— І що це значить?

— Дослівно: «час гри вийшов». Ти казав, що дріт має випробувальний термін чи щось таке, — Захар шукав очима нову банку з енергетиком, але не знайшов її. — Я так розумію, цей дріт, — він вказав на той, що був підключений до комп'ютера, — вже не працює, і не думаю, що я зможу його запустити. Це ще один рівень захисту, — Захар висмикнув дріт, у відкритій теці на комп'ютері знову зникли всі файли.

— Тобто, щоб далі копати, тобі потрібен робочий прилад?! — нарешті здогадався Степан.

— Точно! — Захар посміхнувся і підморгнув. — Він у тебе з собою?

Степан розстібнув чорну теку і дістав звідтіля скручений дріт.

— Якщо я правильно зрозумів принцип дії, цей дріт може ще пропрацювати десь тиждень, — пояснив Степан.

— Цього повинно вистачити, — запевнив Захар. Він під'єднав дріт до комп'ютера і почав продивлятися файли. — Ага, ось цього не було, і ось цього файлу теж, — почав бубоніти собі під носа Захар. Він відкрив ярлик гри. З'явилося невеличке віконце авторизації. — Ще один рівень захисту, цікаво, — він почав щось клацати, відкривати різні файли, щось міняти в коді.

Коли з'явився незрозумілий код гри, Степан взагалі перестав будь-що розуміти. Він простояв близько десяти хвилин, дивлячись, як працює Захар, доки не почало паморочитися в голові. І одразу про себе нагадав шлунок. Степан не снідав відтоді, як прокинувся у поліційному відділку.

— Піду поснідаю, тобі щось треба? — Звернувся Степан до свого знайомого.

— Ні, не треба, — відповів Захар, не відводячи очей від монітора.

— Як знаєш, — він пішов до виходу з квартири, — скоро повернуся!

— Ага.

Після цих слів Степан пішов до кав’ярні.

В голові роїлося багато думок, за які йому не вдавалося схопитися. Захар не розповів нічого конкретного, хоча наче справа зрушила з мертвої точки. Зараз же треба було поїсти.