Читати книгу - "Брама Птолемея, Джонатан Страуд"

Я зневажливо пирхнув:

— Скажіть йому, що я прийму цю пропозицію лише в тому разі, якщо це завдання — просте, коротке й безпечне.

— Скажіть йому… Заради Бога, просто поясніть йому завдання й квит!

Чарівник згріб папери докупи, рипнув своїм шкіряним кріслом — і знов узявся до роботи. Панна Пайпер нарешті припинила крутити головою — досі вона тільки те й робила, переводячи погляд то на мене, то на Мендрейка, наче перелякана сова.

— Гаразд уже, кажіть, — погодився я.

Дівчину, здається, трохи образив мій зухвалий голос, та мені було не до церемоній. Знову Мендрейк обійшовся зі мною зневажливо й насмішкувато! Знову він не звернув уваги на мої погрози та благання. Мабуть, уже тисячний раз я заприсягся помститись. Може, й справді вирушити до Америки, спробувати щастя в битвах? Раніше я зазвичай виживав у таких халепах. Та лише не тепер, коли я такий кволий… Ні, спершу мені треба відновити сили — а для цього доведеться погодитись на його "останнє" доручення. Я похмуро чекав. Мені було чути, як на іншому кінці зали Мендрейкове перо записує на папері нові побрехеньки.

Панна Пайпер полегшено зітхнула, побачивши, що сутичка скінчилася.

— Гаразд, — сказала вона, лагідно всміхаючись. — Я певна, що це завдання тобі видасться дуже простим, Бартімеусе. Ми хочемо, щоб ти встановив спостереження за дрібним чарівником на ім’я Клайв Дженкінс — і стежив за кожним його порухом. Зроби це так, щоб тебе було не видно й не чутно. Цей Дженкінс бере участь в антиурядовій змові — і причетний до вбивства. Крім того, нам відомо, що він працює на вченого-втікача Гопкінса.

Це вже дещо зацікавило мене. Ми загубили його слід уже кілька років тому! Проте я й далі, за звичаєм Кіті, дивився спідлоба:

— А цей Дженкінс дуже могутній?

Дівчина насупилась:

— Я так не думаю.

Мій господар пирхнув, підвівши голову:

— Дженкінс? Анітрохи.

— Він працює в Міністерстві внутрішніх справ, — провадила панна Пайпер. — Має другий рівень. Йому служить біс на ім’я Траклет. Ми знаємо, що він намагався залучити до змови й інших дрібних чарівників — незрозуміло, чому. Він напевно пов’язаний із Клемом Гопкінсом.

— Це найголовніше, — втрутився Мендрейк. — Знайди Гопкінса. Ні в якому разі не нападай на нього: ми знаємо, Бартімеусе, що ти кволий, як мишеня. Просто з’ясуй, де він. І дізнайся, що в нього на думці. Якщо в тебе все вийде, я… Хай йому біс! — У нього на столі задзеленчав телефон. Мендрейк підняв слухавку: — Алло? О, Мейкпісе, привіт! — Він закотив очі до стелі. — Так, так, я залюбки заїхав би… залюбки, але зараз не можу. Я скоро вирушаю на Раду — насправді вже запізнююсь… А що сталося? О-о, дуже таємнича річ! Можливо, пізніше… Гаразд, гаразд, я спробую. До зустрічі! — він кинув слухавку. — Мені пора, Пайпер. Історію про облогу Бостона я допишу ввечері. Потім пришлю її вам з бісом — добре? Саме встигнемо надрукувати її у вечірніх новинах… — він уже стояв і пакував папери до портфеля. — Що ти ще хочеш запитати, Бартімеусе? Тільки без відмов та скарг — на них мені бракує часу.

Моя копія Кіті заскреготала зубами:

— А як щодо підтримки? Якщо я доберуся до цього Гопкінса, навряд чи його охоронятиме лише один біс!

— Він — звичайний учений, Бартімеусе. Та навіть якщо в нього є потужний захист ми не вимагаємо, щоб ти перевіряв його на міцність. Я зможу негайно вислати Кормокодрана та інших, щоб вони розібралися з ним, а панна Фаррар триматиме напоготові загін поліції. Просто повідом мене, коли матимеш інформацію. Я залишу для тебе відкритий доступ: можеш з’явитися до мене будь-коли, тільки-но в тебе все буде готово.

— А де тебе шукати?

— Сьогодні вдень — у Вестмінстері, ввечері — в садибі Деверо в Ричмонді. Уночі — в мене вдома.

Він нарешті застебнув свій портфель — і вже збирався йти.

— А де зараз шукати Дженкінса?

— У Міністерстві внутрішніх справ. Вайтгол, 16. Контора десь у глибині будинку. Такий собі дрібненький, рудий чоловічок… Що в тебе ще на думці?

— Тобі цього краще не чути!

— Напевно… І останнє, Бартімеусе, — додав він. — Я звичайно, дав слово відпустити тебе, але це станеться швидше, якщо я більше не бачитиму тебе в цій подобі. — Він поглянув просто на мене — чи не вперше за нинішній день. — Подумай про це!

Він зробив складний жест. Пута, що тримали мене в колі, закрутились у протилежних напрямках — і викинули мене в світ.

7

Кіті

Бартімеус: прізвисько демона Сакр-аль-Джині, згаданого в Прокопія та Мішло. Джин середнього різня, досить давній, наділений великою хитрістю й чималою могутністю. Вперше згадується в Уруку, пізніше — в Єрусалимі. Воював у битві при Аль-Аріші проти ассирійців. Серед відомих господарів — Гільгамеш, Соломон, Зарбустибал, Геракл, Гаузер.

Серед інших імен сили: Н'ґорсо, Нехо, Рехіт.

Клас за Ліннеєм: шостий, небезпечний. Існує донині

Кіті поклала книжку на коліна й поглянула у вікно автобуса. Звідси, з другого поверху, було видно всі жили й нерви влади чарівників, що пронизали вулиці Лондона. Серед пішоходів марширували патрулі нічної поліції, на кожному розі висіли кулі-шпигуни, високо в небі пролітали малесенькі вогники. Звичайні люди йшли собі в справах, старанно обминаючи увагою численних спостерігачів. Кіті зітхнула. Хоч уряд і відправив свої війська далеко за море, на війну, його влада була надто повна, надто очевидна, щоб противитись їй. Простолюд сам нічого не зможе — це зрозуміло. Йому потрібна допомога.

Дівчина знову зазирнула до Трисмеґістової «Інструкції», примружила очі, щоб розібрати дрібний кривий шрифт, і знову — невідомо який раз — перечитала уривок. Імена «Нехо» і «Рехіт» вона чула вперше, але все інше було їй добре знайоме. Скажімо, коротенький список господарів. Портретів Гільгамеша й Соломона не збереглося, проте царювали вони напевно в зрілому віці. Геракл був не лише чарівник, а й воїн — ні в якому разі не дитина. Що ж до Зарбустибала, то його опис Кіті знайшла ще кілька місяців тому в старовинному переліку арабських магів: він славився на все узбережжя Червоного моря своїм гачкуватим носом і здоровенними бородавками. Гаузер справді був досить молодий, але мав північний тип обличчя — білявий і веснянкуватий: про це Кіті дізналася завдяки гравюрі в одній з книжок пана Баттона. Ніхто з них не міг бути чорнявим, смаглявим хлопчаком, чию подобу так любив прибирати Бартімеус.

Кіті хитнула