Читати книгу - "Гра почалася, Sash Ko (Олександр Бондарчук)"

— Чистилище? — нахмурився Ден. — Це як?

— Якщо душа не до кінця світла, але і не темна: сіра — вона проходить очищення в Чистилищі:  місці  між світами Вищих істот і людей.  Там вона перероджується напівтілесним духом, як от — Дзеркалиця, частина колишньої світлої душі, що відводить злих духів від людей.  Або як Духи - хранителі, як ви їх звете Ангелами-хранителями — духи, які виникають в житті людини в потрібний момент у вигляді нових знайомих і намагаються відмовити від поганих вчинків. А ще, існують Духи-рятівники, які за життя прагнули справедливості, але воля їх була не така сильна, як в тих хто став духами – хранителями і теж забруднилися. Вони  працюють тільки з самогубцями, блукають між потойбіччям та реальним світом і матеріалізуються тільки тоді, коли якась людина вже надумала себе вбити. У Духа-рятівника буде лиш декілька хвилин, щоб переконати людину, словами, не вбивати себе. І чим більше буде врятованих душ, тим більше шансів, що він спокусить свої гріхи, його душа очиститься від негативу і буде вільною, щоб переродитися заново людиною і довершити шлях який їм запланувала Доля. На цей раз лише душа Лізи врятована і вона жива.  А я можу врятувати твою душу, але не тіло. — Мара переводить подих і договорює. — В тебе є шанс не попасти в Пекло, а стати Духом-рятівником і пройти Чистилище.

Мара замовкла. Зупинилася за спиною Дена і подивилася на відображення в дзеркалі.

—  Який нафіг шанс? — тихо питає хлопець, немов вийшовши з трансу. — Ви, блін, втягнули мене у це! — зірвався на крик, дивлячись у віддзеркаленні на Мару. — Через вас, я Лізу ледь не вбив! Ви граєте з нами, проводите експерименти? Ангел, блін, чим ти краща за Лео?

—  Не все так просто, — спокійно відповідає Мара. —  Я намагаюся рятувати душі.

—  Одні губите, інші рятуєте? — пасмо рудого волосся спало на очі, та хлопець не звертає на це увагу і заводиться ще більше. — Хто вам дав право це робити? Я не просив мене рятувати? Я не хотів її вбивати! То був не я! То все той дух!

—  Ні! То був ти! — не відводить суворого погляду від Дена. — Ти міг відмовитися! Але прийняв пропозицію Лео!  — Ден відводить очі. — Так, Лео змахлював і Двоєдушник заволодів тобою. Та ти міг пручатися і йому!  Але ти не противився темним думкам! — Кожне слово жінки, батогом било Дена. —  Ти маєш слабку волю! Не демон, так звичайні люди намовили б тебе на цей шлях і ти, рано чи пізно, опинився би в тюрмі або вбили б тебе і все одно потрапив би в пекло! Бо ти не пручався! Ти послухав Двоєдушника. Ти не боровся з його намовляннями! А міг! Ти прийняв рішення вбити.  І це рішення було лише твоє! Ти її майже штовхнув з моста! Двоєдушник  тоді ще не управляв ні твоїм тілом, ні твоїми діями. В тебе був вибір тоді! 

— Але ж вона і так мала померти? — крик Дена став слабким, по щоці стекла перша сльоза. —  Нашо ти мене зупинила? Я врятував  душу Лізи і ви б отримали її в свій грьобаний рай! — сльози вже заливали перекошене від гніву обличчя. —  Хай би пішов я пекло! Зате прожив би гарне життя! Моя мама стала б  нормальною знову!

— Це тільки Долі відомо, як би склалося її і твоє життя! — гримнула жінка Ангел. — Та ти не мав права її вбивати. Але вже пізно! Двоєдушник захопив твою душу. І я мушу його вбити. Ти помреш разом з духом. Твоя душа попаде  відразу в пекло. І невідомо коли вона звідти вирветься: через сотню, тисячу чи мільйон років чи навіки лишиться там. І весь цей час, твоя душа буде мучитись, продукуючі енергію для демонів. Але ти можеш стати Рятівником. Поки сонце не зайде я можу вбити  Двоєдушника в тобі і тебе, а Дзеркалиця в цей час не дозволить твоїй душі потрапити в пекло, а відправить в Чистилище, де ти станеш Духом - рятівником самогубців. Це в тебе гарно виходить.

— Ні! Не вбивай мене, — в голосі  благання, в очах страх, на обличчі мокрі сліди від сліз. — Я  зможу побороти Двоєдушника.

— Вже ні, він контролює твоє тіло, далі розум.

— Та яке ти маєш право вирішувати жити мені чи помирати! — знов закричав, як навіжений.

— Ти сам це вирішив, коли допоміг Лео! Коли послухав Двоєдушника! Коли намагався вбити Лізу! — ріже кожну фразу Мара. — А чи справді ти хотів врятувати маму? — свердлить поглядом. — А може ти просто хотів втекти?

— Я, просто хотів, щоб все було як раніше, коли ще батько був живим! — махає головою.

— А ти думаєш, коли він був живим, то вона була інакшою? — говорить владним впевненим тоном. — Зрозумій. Ніякі гроші світу твою матір не врятували б: ні лікарі, ні шарлатани! Вона завжди була така. Тільки твій батько стримував її, не давав пуститися берега.

— Ні,ти брешеш, відьмо! — намагався  підвестися зі стільця, та дарма.

 — Це правда, — поклала долоні йому на плечі і зазирнула в очі крізь відображення. — Згадай, чому ти боїшся в ліфті їздити? Чому тобі погано спиться при закритих вікнах?  Чому пітнієш у коморі директора? Хочеш нагадаю?

Ден побачив у відображенні себе малого і одночасно відчув, що він і є той малий: він дивився його очами, і відчував все його тілом і згадував те,  що з ним колись було.  Дзеркалиця оживила забуті спогади. Він наче дивився кіно і одночасно був головним героєм. А за кадром чув голос Мари.

— Дивись, тут тобі півтора року. Тільки ходити вчишся. Батько у відряджені. Мати залишила тебе спати і пішла на гульки до коханця. Так, їй було мало твого батька. Вона хотіла свободи, задоволення і гуляла та випивала з іншими. Зазвичай, ти спав всю ніч і не прокидався. Був на диво спокійною дитиною. Тому вона гадала,  що можна лишати тебе і ти не помітиш. Але щось в ту ніч тебе розбудило.