Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

Уранці Лана знову прокинулася з опухлими очима – давалися взнаки вчорашні сльози. Останнім часом у неї увійшло в звичку ридати в подушку. У декого перед сном традиційний секс, а в неї – самотні страждання. І винний у всьому Марк. Ні, треба закінчувати з таким мазохізмом, інакше це почуття не назвеш!

Холодний компрес допоміг привести обличчя «до тями», макіяж приховав сліди безсоння. Наспіх відсьорбнувши кави, Лана вискочила на вулицю. Яке ж було її здивування, коли під двірником свого автомобіля вона знайшла свіжу червону троянду! Оце так сюрприз! І хто ж до такого додумався? Дівчина подивилася навколо, але нікого знайомого не помітила. Вона понюхала квітку й блаженно прикрила очі, відчувши тонкий аромат. Сівши за кермо, Лана поклала троянду на торпеду та виїхала на дорогу. Гарний настрій на весь день був забезпечений!

Едуард сидів у таксі та спостерігав, як щаслива посмішка осяяла обличчя дівчини. Чоловік самовпевнено посміхнувся – результат його задовольнив. Хотілося подивитися на її реакцію, тому довелося вдатися до маскування, адже його великий джип був занадто помітний.

Зупиняючись на світлофорах, Лана раз у раз підносила троянду до обличчя та вдихала її чарівний запах. Хто ж був здатний на такий красивий жест? Уже точно не Марк, це виключено! Вона перебрала в голові всіх знайомих, але дійшла висновку, що жоден з них не здатний на такий романтичний вчинок. Хто ж тоді цей загадковий містер Iкс? Невже в неї з’явився таємний залицяльник? Невже…

Лана заявилася в офіс із трояндою в руці та щасливою посмішкою. На здивовані погляди співробітників вона лише загадково посміхалася. Червона квітка посіла гідне місце на робочому столі й милувала око її господині.

Проходячи повз її робоче місце, Марк скоса подивився на троянду, що виділялася яскравою плямою серед білих паперів. Він здивовано підняв очі на Лану й затримав погляд. Вона лише знизала плечима та мило посміхнулася у відповідь. Бос зсунув брови та пішов до свого кабінету. «Господи, він що ж, ревнує?!» – пролетіла шалена думка.

Увесь день усмішка не сходила з обличчя дівчини. У когось чудово вийшло підняти їй настрій у такий важкий період її життя. Знати б, кому за це дякувати...

Після закінчення робочого дня Лана в компанії співробітників вийшла з будівлі. За розмовами вона навіть не помітила Едуарда, який зустрічав її з букетом орхідей.

– Лано? – окликнув він.

– Едуарде Семеновичу? – здивувалася дівчина та почула за спиною жвавий шепіт колег.

– Це вам!

Вручаючи букет орхідей, він поцілував їй руку, чим з маху вбив Марка, який виходив з під’їзду. Здобутим ефектом Лана залишилася задоволена, незважаючи на деяке збентеження. Вона розуміла, який безглуздий вигляд має поруч із молодикуватим пенсіонером, який майже годився їй у дідусі. Але все ж його увага була їй приємна. Принаймні, краще, ніж нічого.

– Дякую вам! Які гарні квіти! До речі, мої улюблені.

Почувши це, старий залицяльник самовдоволено посміхнувся та взяв даму під лікоть.

– Як ваші справи, Лано?

– Едуарде Семеновичу, ви знаєте, сьогоднішній день виявився багатим на сюрпризи!

– Що ви маєте на увазі?

– Уявляєте, хтось залишив мені троянду на лобовому склі, а тепер ви зустрічаєте з букетом.

– Гадаю, я не поставив вас у незручне становище перед колегами? – ввічливо поцікавився він.

– Ну що ви, Едуарде Семеновичу! Зовсім ні. Навпаки! Тепер популярність у робочому колективі мені забезпечена!

Едуард дивився в усміхнене обличчя дівчини та вже уявляв собі, як цілує її ніжні губи... Пауза дещо затягнулася. Він схаменувся й вимовив:

– Любонько, я знайшов тут поблизу місце, де варять чудову каву! Пропоную прогулятися пішки та скуштувати мою знахідку.

– Із задоволенням! Тільки залишу букет у машині, – заметушилася Лана.

Але Едуард зупинив її.

– Не варто. Квіти прикрашають жінку!

– Але вони ж зів’януть!

– Не хвилюйтеся, я про це подбав! – він показав дівчині кінчики квітів під папером, загорнуті в мокру серветку та обмотані плівкою.

Лана здивувалася такій передбачливості, але сперечатися не стала. Однак букет у її руках явно натякнув навколишнім про романтичні стосунки з цим літнім чоловіком, чого вона, чесно кажучи, дуже соромилася.

На додачу до всього Едуард запропонував узяти його під руку, чим остаточно збентежив свою даму. Лана ловила на собі здивовані погляди перехожих і від їхніх посмішок зніяковіло опускала очі.

Вони зупинилися перед входом.

– Ось ми вже прийшли.

«Чудовим місцем» виявилася звичайна студентська забігайлівка під назвою «Два гуся». Внутрішній інтер’єр нагадував їдальню, самостійне обслуговування й страви на таці зовсім не в’язалися в уявленні дівчини із затишною кав’ярнею.

Едуард посадив даму за столик, сам приніс дві чашки кави та присів поруч. Серед молодих студентів, які галасливо спілкувалися за сусідніми столиками, він мав недоречний вигляд. Та ще цей букет квітів, як прапор на параді, повідомляв усім присутнім про наміри кавалера. Лана відвела очі, щоб приховати своє збентеження.

– Мабуть, це найкраща кава в усьому Києві! – примовляв Едуард, відсьорбуючи гарячий напій, від якого здіймався запах міцної кави. – А те, що у вас тут називається «віденськими кав’ярнями», далеке від оригіналу.

– Ви що ж, завзятий кавоман? Або курець? – поцікавилася супутниця.

– Та що ви, любонько! Я не курю. Вважаю за краще робити з повітря гроші, а не пускати їх на вітер! – він сам же посміхнувся своєму влучному каламбуру.

Лана підперла підборіддя рукою. Пити міцну каву їй зовсім не хотілося. Подібне місце відбивало апетит і зовсім не сприяло романтичному настрою.

– Едуарде Семеновичу, ви що ж, власник авіакомпанії? – наївно запитала вона.

– Зовсім ні.

– Напевно, вам належить тютюнова фабрика? – висунула чергове припущення Лана.

– Чому ви так вирішили?