Читати книгу - "Прогулянки мрій, Юхим Шарко"

«Втрата»

«Вічність не дозволяє забути гіркоту втрати, тільки змиритися з нею»

Кассандра Клей

Розділ І

Остання розмова із Славіком залишила гіркий післясмак. Для Макса вона означала, що рано чи пізно їхнім діловим відносинам прийде кінець. Треба було діяти зараз поки в нього ще є певна сума коштів. Для втілення своїх мрій Макс планував купити собі стильний діловий одяг і вже наступного дня відправився на ринок.

Оскільки раніше він не носив костюми то попередньо переглянув в інтернеті різні фасони та стилі. Врешті зупинився на сірому костюмі та чорному пальті. Проте відразу у нього виникла проблема із пошуком таких речей. Справа в тому, що на ринку такого одягу він не знайшов. Костюми звичайно були, але примірявши декілька Макс зрозумів, що вони просто висять на ньому, а не підкреслюють його фігуру. Пальта також були зовсім іншого крою: вони або сильно розходились внизу біля колін, або ж біля живота так, що Макс виглядав як надута кулька. Врешті він згадав за руду дівчину, яка ще зовсім недавно продала йому куртку і вирішив заглянути до неї. Тоді, місяць назад такого виду одягу вона не продавала, але можливо підкаже де його можна купити. Також він згадав, що винен їй каву і спочатку пішов до кавʼярні.

Вже за декілька хвилин Макс стояв із накритим стаканом біля павільйону із зимовими куртками. Він не заходив всередину, а лише спостерігав зі сторони як молода продавчиня вправно поправляла одяг на покупцеві. Цікаво чи памʼятає вона його? Може зараз недоречно підходити до неї із кавою, хоча зважаючи на погоду, а саме легкий морозець і мокрий сніг вона не повинна відмовитись.

Дівчина так само як і колись посміхаючись і закидаючи компліментами покупця пропонувала свій товар. Той і собі задоволено крутив плечима перед дзеркалом і посміхався у відповідь. Відмовити такій уважній продавчині було практично неможливо. Після того як павільйон звільнився Макс повільно підійшов до відчинених дверей.

- Привіт, - тихо сказав він.

Дівчина швидко сховала гроші у сумку, глянула на нового клієнта і відразу відповіла.

- Привіт.

Макс підбирав слова щоб розпочати розмову, але нічого путнього зараз йому не приходило в голову. Він досить давно спілкувався із жінками, ще з тієї останньої зустрічі із Свєтою, (розмову із Вікою не можна було брати в рахунок) і забув що в такому випадку говорять. Хлопець оглянув товар, потім потер рукою підборіддя і продовжував мовчати. Дівчина теж мовчки стояла і дивилась на його спроби заговорити, але врешті зробивши запитальні очі сказала першою:

- Сьогодні прийшли вже за теплішою курткою?

- Не зовсім. Шукаю інший товар.

Вона глянула на його руку, в якій була кава і Макс згадав, що купив її для неї.

- Це вам.

- Дякую.

Вона взяла стакан обома руками, ніби гріючи їх і зробила ковток.

- В таку погоду гаряча кава в сам раз, - втішено промовила вона.

- Так, вже справжня зима прийшла, - погодився Макс і продовжував дивитися як дівчина смакує напоєм.

Її руки почервоніли від морозу, поки допомагала приміряти одяг покупцеві, та й взагалі всередині павільйону було доволі прохолодно. Він не нагрівався, оскільки двері майже весь час відкривались, а невеликий електричний обігрівач стояв в кутку біля імпровізованої примірочної, закритої шторою.

- Я шукаю костюм, ну такий діловий, модний, щоб добре лежав на мені, - Макс згадав чого зайшов.

- Тут ви такого не знайдете, - повідомила продавчиня.

- Я вже зрозумів.

- На ринку костюми хіба для старших людей, - жартувала вона, - а вам треба у фірмових магазинах шукати.

Макс продовжував дивитись як дівчина тримає стакан та одночасно грілася обхопивши його обома руками. Коли вона піднімала руки вверх з-за куртки з’являлась біла кофта, яка ледь прикривала її ластовиння. Хоча найбільше його було на щоках і коли вона посміхалась то воно ніби зникало, ховаючись у ямках. А можливо він тоді більше звертав увагу на її посмішку, на рівні білі зуби, на невеличку зморшку на носі та зелені очі, які ставали дуже малими. Її голос робився трохи нижчим і теж сміявся разом з нею. Цим вона притягувала до себе покупців, можливо навіть і помічала про таку свою звичку. Ця її поведінка подобалась і Максові теж. Він не знав її ім’я, але зараз йому захотілось познайомитись.

- Не знаю чи зможу сам підібрати, я вже стільки наміряв, що й розгубився.

- Якби я мала більше вільного часу… а так самі бачите – сезон, - показуючи руками на висячі куртки непевно промовила дівчина.

В цей час до павільйону зайшла молода пара і Максові прийшлось відійти до дверей, щоб не заважати розглядати товар. Руда відразу переключила увагу на них і Макс вже подався на вихід як почув у слід знову її голос.

- Торговий центр «Орбіта», що на Молодіжній, там є те, що ви шукаєте.

Він так і не запитав її ім’я, хоча можливо і правильно зробив, у нього ж інша мета. Одне добре - він знав де шукати модний одяг.

У торговому центрі серед магазинів з телефонами і побутовою технікою розташовувались і бутики з одягом. Різнокольорові сорочки, піджаки, і штани красиво складені та розвішені по стелажах відразу кидалися в очі покупцям. Макс заглядав на товар, пробував тканину на дотик і розгублено проходив далі у надії знайти щось відповідне. Молода дівчина консультант помітила стурбованість клієнта та поспішила йому на допомогу. Завдяки їй Макс відібрав декілька костюмів та пішов у примірочну.