Читати книгу - "Фортуна, Майя Молчанова"

З’являється думка, що там має бути ЙОГО кільце, а не бабусине, та через секунду він помічає ще одного "персонажа" цієї історії і до нього приходить розуміння...

Ангеліна мало не лежала на білій скатертині і з цікавістю дивилася саме на той столик, до якого він так впевнено йшов. Цей погляд Кирилу був добре знайомий.

Якщо замислитися на мить - квиток до театру саме ВОНА йому нав'язала. І ідея з листами, сьомий номерок, та навіть цей букет, який він тримає в руках, Ангеліна з Сонею притягли до його кабінету. Котикова і Світлова ... – ось чому прізвища здалися йому знайомими. Пазл склався моментально і цього разу Кирило все ж таки дійшов до столика, ось тільки не зовсім того.

– Нічого не хочеш розповісти?

– Що? – Ангеліна підскочила в кріслі, дивлячись на Кирила круглими очима і, поглядаючи йому за спину, туди, де сиділа Мар'яна. – Ти про що?

– Театр, листи, номерок і навіть це віник, – він кивнув на букет.

– Гей, це не віник! Це, між іншим, еустоми! До речі, улюблені квіти Мар'яни...

– Ти, – ствердно кивнув Кирило, невесело посміхаючись.

Дурень. Він-то думав, нарешті зустрів споріднену душу, а виявилося – це просто черговий проект малолітніх звідниць, і він, як осел на мотузку, йшов прокладеними ними доріжками.

Мар'яна ... отже все-таки "М".

Цікаво, цей піжон теж підставний? І чи знає Мар'яна? А чортова Ангеліна ніби прочитавши його думки випалила.

– Ну, ти чого? Адже я все продумала. Ви ідеальна пара!

– А тобі не здається, що не тобі це вирішувати? Чи не з’являлося в твоїй білявій голівці такої думки, що ми дорослі люди і...

– Вік значення не має, – перебила його Ангеліна – Та ви б навіть не помітили одне одного! Чи скажеш не так? А якщо б і помітили, то витратили б вічність на сумніви, перш ніж зробити перший крок!

– Мар'яна знає, що ви все це влаштували?

– Ні.

– Розкажи їй.

– Але…

– Ти мене почула?

– Почула... – Ангеліна засмучено стиснулася, втягуючи голову у плечі, проводжаючи Кирила поглядом. Схоже, десь вона таки прорахувалася…

Дійшовши до поштових скриньок, Кирило, не звертаючи на здивований погляд Кості, відчинив сьомий ящик, виймаючи лист. Погляд бігав з тексту на столик, за яким Мар'яна все ще намагалася позбутися наполегливого залицяльника, і нарешті зупинився на букеті, який Кирило навіщось знову потяг за собою. Улюблені квіти. Ну що ж…

На те, щоб написати записку, багато часу не потрібно і вже менше ніж через хвилину він покликав Костика, що метушився поруч.

– Віднеси за дальній столик край вікна.