Читати книгу - "Квіти для Люсі , Лада Короп"

ТАРАС.

   Стою на терасі нашого батьківського будинку, обпершись ліктями на столик, спостерігаючи за тим, як мій молодший брат Антон намагається потрапити м'ячем у бейсбольну сітку. Він усміхається, його очі сяють від щастя, але я не можу не помітити, як його руки тремтять, коли він говорить про спорт. Він влучає й на радощах обіймає Люсю, яка стоїть поруч. Люся з’являється, і я відчуваю, як серце робить легкий стрибок. Вона заходить у кафе, і світло від вікна ніжно підкреслює її риси. Чорне волосся, що звивається на вітрі, й усмішка, яка здатна розтопити навіть найхолодніше серце. Я ловлю себе на думці, що вона виглядає як героїня з романів, які я ніколи не читав. — Привіт, Тарасе! — каже вона, підійшовши ближче. Її голос м’який, але в ньому відчувається впевненість. Я відповідаю усмішкою, намагаючись приховати своє хвилювання. 

Вона сідає поруч, і я відчуваю як тепло розливається по моєму тілу. Чи можливо бажати жінку яку знаєш декілька днів. І яка є дружиною твого брата? Збочення якесь. Але коли Люся поруч я нічого не можу з собою зробити. — Як ти познайомилася з Антоном? — питаю, намагаючись зберегти спокій та заповнити тишу. В її очах промайнув страх. Вона всміхається, але я розумію що детально розповідати про їхнє знайомство вона не збирається. 

— Він такий милий та галантний, — говорить вона, і я відчуваю, як всередині мене прокидаються справжні ревнощі. З одного боку, я радий за Антона, але з іншого — не можу не відчувати симпатії до Люсі. 

Її сміх лунає, як музика, і я розумію, що вона не просто дівчина мого брата, а й жінка, яка викликає в мені щось більше. Жінка яка скоро зведе мене з розуму. Ми говоримо про звичайні речі, про погоду, про плани на майбутнє. Я намагаюся не втрачати нитку розмови, але мої думки все одно блукають. Відчуття симпатії до неї зростає, і я розумію, що це не просто скороминуще бажання. Це щось глибше, щось, що не можна ігнорувати. Просто небезпечно. Коли ми прощаємося, я відчуваю, як серце стискається. Здається, я тільки-но познайомився з Люсею, а вже не хочу, щоб вона йшла. Але я знаю, що не можу перешкоджати щастю свого брата. Усе, що залишається — це спостерігати за нею з боку, відчуваючи, як кожна мить, проведена поруч, стає для мене неоціненний. Я залишаюсь на терасі, спостерігаючи, як Люся йде, а Антон, не помітивши мого хвилювання, радісно ділиться своїми планами. Його голос звучить монотонно, а я намагаюся зосередитися на його словах, але думки про Люсю не покидають мене. На наступний день я отримую повідомлення від Антона. Він запрошує мене на зустріч в кафе. Я відчуваю, як у грудях наростає тривога. Чи можу я бути з ним щирим, коли в моєму серці панує такий безлад? Я вирішую прийти — можливо, це допоможе мені зрозуміти, що робити далі. Коли я приходжу в кафе, Антон вже чекає. Ми сідаємо за столик, і він починає розповідати про свою роботу та про те як йому пощастило зустріти Люсю.

 — Ти знаєш, я ніколи не думав, що знайду таку людину, як Люся, — говорить він, ніби намагаючись мені довести що це правда. 

Я кидаю погляд на його обличчя, і в цей момент мені стає зрозуміло, що я не можу зізнатися йому у своїх почуттях до Люсі. Це було б егоїстично. 

— Вона справді чудова, — відповідаю я, намагаючись зберегти нейтралітет у тону. Але серце моє стискається, і я відчуваю, як важко це говорити. Кожен раз, коли я згадую про Люсю мені стає незручно. Бо вона не та хто має викликати в мені такі почуття. Тим часом Антон продовжує розповідати про свою роботу. 

Я слухаю його, намагаючись уявити, як вони з Люсею стануть чоловіком і дружиною. В моїй уяві постають образи: їхній перший танець, усміхнені обличчя гостей, радість, що світиться в очах кожного. Але в той самий час я відчуваю, як мій власний внутрішній конфлікт зростає. 

Чорт забирай. Треба викинути її з голови якнайшвидше. Тоді все буде гаразд. Але ж коли я знову уявляю Люсю. Її довге густе волосся й пухкі губи моє бажання стає немов натягнута струна. 

Після зустрічі з братом залишаюся в думках. Я не можу заперечити, що Люся мені подобається. Але ж я не бовдур, закохуватися у наречену брата? Коли я думаю про неї, серце б’ється швидше, а думки стають розмитими. Наступного дня я вирішую зробити перший крок, щоб дізнатися про неї більше. Я пишу Люсі повідомлення, запрошуючи її на прогулянку. Мені потрібно дізнатися її краще, зрозуміти, чи потрібен їй Антон насправді? Добре розумію, що ризикую, але іноді ризик — це єдине, що може принести справжнє щастя. 

Коли отримую відповідь, серце знову робить шалений стрибок. Вона погоджується. Я відчуваю, як у мене підійматися адреналіном. Але я готовий прийняти будь-який результат. Тільки б не зламати серце Антона. Коли я зустрічаюся з Люсею, мої думки метушаться, а серце б’ється в ритмі, якого я ніколи раніше не відчував. Вона з’являється на прогулянці з усмішкою, і в той момент весь світ здається мені яскравішим. 

Намагаюся зосередитися на нашій розмові, але думки про Антона і його щастя не покидають мене. Не хочу руйнувати ті крихкі стосунки, які є між нами. Ми гуляємо парком, і я бачу, як Люся насолоджується кожною миттю. Вона розповідає мені про свої мрії, плани на майбутнє, і я не можу не замислитися, чи може в цих планах бути місце для когось іншого окрім Антона. 

— Тарасе, ти колись думав про те, що для тебе важливо в житті? — запитує вона, і я відчуваю, як її питання пробивається крізь мої роздуми. 

Я задумуюсь. Чи можу я бути щирим з нею? Вирішую, що чесність — це єдине, що має значення. Я відкриваюся Люсі, розповідаю про свої переживання, про деякі мрії та плани на майбутнє. Та чомусь випалюю історію про свою колишню дівчину, яка покинула мене заради танцювальної кар'єри й поїхала у турне по Європі.