Читати книгу - "Квіти для Люсі , Лада Короп"

Люся слухає уважно, її погляд стає серйозним. 

— Тарасе, я не знала, що ти таке відчуваєш. Наша розмова для мене дуже важлива. Я рада що ми знайшли спільну мову, — каже вона, і я відчуваю, як моє пам'ять підкидає безліч  спогадів. Я кохав Ліку по справжньому. Навіть дуже щиро. Та вона обрала мистецтво. Шкода. Та минув вже рік і я відчуваю що готовий все це відпустити. Й почати нові стосунки.

— Люсю, а якби ти, припустимо зустріла когось кращого аніж Антон. Як би ти вчинила? — цікавлюся у дівчини. 

— Я була б чесною з ним. Й сказала йому правду. Але ж я думаю такого не станеться. У нас все буде гаразд. 

   Так, звісно як же інакше. Можливо всі мої непристойні думки це тільки від того що я досі не можу повірити у їхні стосунки? Це так незвично. Виходячи з того що Антон ніколи не був настільки серйозним. Й дівчини постійної не мав. Тим більше нареченої. Але якщо Люся кохає Антона, то я маю це прийняти й зрозуміти. Ця прогулянка стала для мене важливим уроком. 

Я повертаюся додому, відчуваючи, що важливість порядності в стосунках важить більше за будь-які мрії. Я вирішую, що буду підтримувати Антона у всіх його починаннях, навіть якщо це означає, що я залишу свої почуття на задньому плані. 

   На наступний день я зустрічаю Антона, і він, звичайно, знову починає розповідати про свої плани. Я слухаю його, намагаючись не виявити своїх внутрішніх переживань. Мій брат Антон, з його безтурботною усмішкою, підходить до мене, і я відволікаюся від своїх думок. Люся повертається до нього, і я бачу, як її обличчя світиться, коли вона говорить про їхні плани на майбутнє. Вона щаслива, і це важливо для мене. Я хочу, щоб Антон був щасливий, і якщо Люся робить його таким, то я не можу цього заперечити. Я зрозумів, що моя симпатія до Люсі – це просто визнання її якості, її здатності приносити радість у життя інших. Можливо, я просто радий, що у мого брата є така чудова людина поруч. Але в глибині душі я знаю, що це щось більше ніж дружнє почуття. І якщо всесвіт не буде безжальним воно не переросте у щось дуже глибоке й вічне. І поки я спостерігаю за ними, я відчуваю, що все на своєму місці.