Читати книгу - "Містичний табір для обраних, Дроянда"

Після напруженого протистояння, коли кров і страх ще витали у повітрі, група нарешті змогла видихнути. Алім стояв осторонь, споглядаючи на своїх друзів. Його серце билося швидко, але вже не від страху – від усвідомлення, що він не один.

Домініка, що ще кілька хвилин тому була зібраною і хороброю, тепер стояла, опустивши голову. Її плечі здригалися, але вона намагалася приховати емоції.

– Все добре, – тихо сказав Алім, торкнувшись її плеча.

– Чи добре? – вона підняла на нього очі, наповнені слізьми. – Я... я була такою впевненою, що ми переможемо, але страх все одно не покидав мене.

Він обережно обійняв її, даючи їй можливість просто бути слабкою, хоча б на мить.

Амір спостерігав за цим здалеку, його погляд затьмарювався. Він розумів, що між Алімом і Домінікою є щось більше, ніж просто дружба. Але що ж він сам? Він теж відчував щось до неї, але чи мав право втручатися?

Лео, ніби відчувши напругу, підштовхнув Аміра ліктем.

– Ти ж знаєш, що вона сама зробить вибір, правда? – запитав він.

Амір не відповів, лише стиснув губи.

У цей момент вони всі зрозуміли: попри битви та випробування, найбільший виклик – це їхні почуття. Любов, дружба, ревнощі, страх – усе змішалося, роблячи їх сильнішими, але водночас і вразливішими.

– Ми все одно разом, – раптом сказала Домініка, відступаючи від Аліма і дивлячись на всіх. – І це найважливіше.

– Вірно. Доки ми є один в одного, нас не зламати.

І хоча кожен із них відчував щось своє, вони знали: їх пов’язує більше, ніж просто спільні випробування. Вони – сім’я. І ніщо не зможе цього змінити.