Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

Ти важлива для нього, Настю, — раптом серйозно сказав він. — Не роби йому боляче.

Я здивовано моргнула, але кивнула.

— І не дозволяй йому робити боляче тобі, — додав Андрій, піднявши чашку.

Я мовчки дивилася на темну поверхню своєї кави, відчуваючи, що після цієї розмови ще більше хочу бути поруч із Олегом.

Я посміхнулася, намагаючись розвіяти важку атмосферу.

— А розкажи щось веселе про Олега. Не може ж він бути завжди таким серйозним і непохитним?

Андрій лукаво примружився, ніби згадуючи.

— О, в дитинстві він ще той був шибеник. Одного разу, коли нам було приблизно десять і дванадцять років, ми поїхали на літні канікули до бабусі в село. І якось Олег вирішив, що буде рятувати каченят.

— Рятувати? — здивувалася я.

— Так. Він побачив, як вони вибігли на дорогу, і подумав, що їм загрожує небезпека. А там була калюжа після дощу… Ну, коротше, він кинувся їх ловити і так розігнався, що гепнувся просто в ту калюжу. Весь у болоті, каченята розбіглися хто куди, а він сидить і обурюється, що вони не розуміють його благородних намірів.

Я розсміялася, уявляючи маленького, але гордого Олега, який сердиться на неслухняних каченят.

— І що було далі?

— Бабуся відіпрала його майже годину, а батько сказав, що з таким героїзмом він точно далеко піде. Ну, що ж, він і справді далеко пішов, — Андрій усміхнувся.

— Це точно, — кивнула я.

— А ще, — Андрій схилився ближче, змовницьки знижуючи голос, — він у школі був закоханий у вчительку з літератури.

Я округлила очі.

— Справді?

— Так. Вона була молода, красива, читала вірші на уроках. Він навіть одного разу написав їй листа, де зізнався, що хоче одружитися з нею, коли виросте.

Я затулила рота рукою, стримуючи сміх.

— І що вона?

— Поговорила з ним серйозно, сказала, що це дуже мило, але він ще малий для таких рішень. Олег тоді ще два тижні ходив сумний.

Я хихотіла, уявляючи це.

— Не розповідай йому, що я тобі це сказав, — підморгнув Андрій.

— Нізащо! Але це дуже мило, — я всміхнулася.

Я вже хотіла попросити ще одну історію, коли раптом почула кроки. Озирнувшись, побачила Олега, що стояв на порозі кухні.

Він повільно оглянув нас: я сиділа за столом, все ще всміхаючись, а Андрій, спокійний і розслаблений, тримав у руках чашку з кавою.

— Що тут у вас? — запитав він, схрестивши руки на грудях.

— Та от, п’ємо каву, — відповіла я з усмішкою. — Андрій розповідав цікаві історії.

— Ага, про твою бурхливе дитинство, — додав брат, примруживши очі.

Олег підняв брову й зітхнув:

— Сподіваюся, ти не розповів нічого такого, що змусить мене червоніти?

— Ні-ні, — засміялася я. — Але тепер мені ще більше цікаво!

Олег лише похитав головою, а потім підійшов до мене, м’яко торкнувшись плеча.

— Радий, що ви знайшли спільну мову, — сказав він, дивлячись на нас обох.

Андрій усміхнувся, а я відчула, як серце зігрілося від того, що тепер у мене була не просто кохана людина, а ще й новий друг у цій родині.

Олег сів поруч, м’яко обійняв мене за плечі, а потім перевів погляд на брата.

— Андрію, який привід твого візиту? — поцікавився він, легко, але уважно.

Андрій відпив ковток кави й розслаблено відкинувся на спинку стільця.

— Просто вирішив навідатися. Познайомитися ближче з твоєю дівчиною, поговорити, — знизав він плечима.

Олег примружився, ніби намагаючись зрозуміти, чи справді це була єдина причина.

— І як? — поцікавився він.

Андрій лукаво усміхнувся й глянув на мене.

— Вона мені подобається. Здається, ти справді знайшов ту, хто тобі підходить.

Олег на мить напружився, а потім я відчула, як його рука ніжно стисла мою. Він дивився на мене так, що у грудях стало тепло.

— Я й сам це знаю, — спокійно відповів він