Читати книгу - "Експеримент що знищив світ, Nebula"

Є Сон і Рін спускалися металевими сходами, що вели в темряву. Запах цвілі та старої електроніки заповнював простір, а повітря було сухим і застояним.

— Не подобається мені це місце, — тихо сказала Рін, оглядаючись.

— Ми вже всередині. Назад дороги немає, — відповів Є Сон, увімкнувши ліхтарик.

Перед ними відкрився довгий коридор, стіни якого були вкриті тріщинами, а підлога – уламками скла та металу. На дверях по боках виднілися таблички з написами: "Лабораторія 1", "Лабораторія 2", "Очищувальна зона".

— Думаєш, тут ще щось залишилося?

Є Сон не відповів. Він сам не був упевнений. Але якщо цей вірус дійсно був частиною якогось експерименту, то тут мали бути документи чи хоча б сліди, які пояснять, що сталося.

Вони рушили далі.

***

Пройшовши кілька метрів, Є Сон зупинився біля великих металевих дверей із знаком біологічної небезпеки.

— Це виглядає важливо.

Він натиснув на панель збоку, але вона не реагувала.

— Замкнено? — запитала Рін.

— Система мертва. Але можна...

Він не договорив, тому що в цей момент щось зашипіло позаду.

Різкий звук, що змусив усе його тіло напружитися.

Рін блискавично вихопила ніж, а Є Сон розвернувся, піднімаючи зброю.

З темряви з’явилася істота.

Висока, худорлява, із викривленими кінцівками та безоким обличчям. Шкіра була сірою, ніби висохлою, а рот розкрився у жахливій посмішці.

— Монстр… — прошепотіла Рін.

Істота зробила різкий ривок уперед.

Є Сон миттєво ухилився, уникаючи її кігтів, і завдав удару ножем. Лезо пройшло крізь тіло, але замість крові звідти витекла темна рідина.

— Відступаємо! — крикнув він.

Вони кинулися назад, але монстр не відставав. Його рухи були швидкими та рваними, наче він не до кінця розумів, як працює власне тіло.

Є Сон вихопив пістолет і зробив три постріли.

Кулі влучили, але істота лише на мить зупинилася, а потім знову рушила вперед.

— Воно не вмирає! — вигукнула Рін.

— Нам потрібен вихід!

Вони забігли в одну з кімнат і зачинили двері, притискаючись до них спинами.

За стіною чулося важке дихання монстра.

Рін тримала ніж, її руки тремтіли.

— Це... це точно не людина, — прошепотіла вона.

Є Сон глянув на неї.

— Ти хотіла вижити? Тоді тримайся.

Він оглянув приміщення. У кутку був комп’ютер, який, на диво, ще працював.

— Треба знайти, що тут відбувалося.

Рін нервово кивнула.

За дверима монстр все ще чекав.

І вони знали, що рано чи пізно доведеться знову з ним зустрітися.