Читати книгу - "Експеримент що знищив світ, Nebula"

Є Сон швидко сів за комп’ютер і почав переглядати файли. Важко було повірити, що система ще працює, але, схоже, лабораторія мала автономне живлення.

— Давай швидше, — прошепотіла Рін, прислухаючись до звуків за дверима.

Монстр не відступав. Його подих лунав у темряві, а довгі кігті раз у раз дряпали металеву поверхню.

— Ось воно… — нарешті знайшов потрібну папку Є Сон.

"Проект 'Геліос'. Закриті експериментальні дослідження."

Він відкрив файл. На екрані з’явилися зображення людей у лабораторних халатах, діаграми мутацій і список імен.

— Це… — Рін нахилилася ближче. — Вони тестували вірус на людях.

Є Сон швидко гортав документи.

"Тестовий суб'єкт №0312: адаптація успішна. Мутація дозволяє повний контроль над тілом. Агресивність – 100%."

"Тестовий суб'єкт №0451: відторгнення. Повна дегенерація тканин. Агресивність – 200%."

— Це не просто вірус, — тихо сказав Є Сон. — Вони хотіли створити… щось більше.

Рін нервово стисла кулаки.

— І монстр за дверима… це один із них?

Є Сон переглянув камери спостереження. Деякі все ще працювали. На одній із них він побачив кілька таких самих істот, що блукали коридорами.

— Їх тут багато…

Рін ковтнула слину.

— Нам потрібно звідси вибиратися.

Раптом система видала повідомлення:

"Аварійне розблокування. Код доступу прийнято."

Є Сон і Рін здивовано переглянулися.

— Що?.. — тільки встигла вимовити дівчина.

Двері позаду них різко відкрилися.

Істота стояла в проході. Її безокий погляд зупинився на них.

— Біжимо! — вигукнув Є Сон, хапаючи Рін за руку.

Вони кинулися в коридор, ухиляючись від кігтів монстра. Позаду чулося люте ревіння.

Лабораторія почала змінюватися – з різних кімнат виходили інші створіння, їхні тіла були понівечені мутаціями, а роти розкривалися у нелюдських гримасах.

— Вихід! Нам потрібен вихід! — задихаючись, крикнула Рін.

Попереду вони помітили великий шлюз.

Є Сон побачив панель керування і, не зупиняючись, вистрілив у неї.

Двері почали закриватися.

Рін встигла проскочити першою, але монстр майже наздогнав Є Сона.

В останню мить хлопець стрибнув уперед, а за його спиною важка металева перегородка закрила вхід.

Тиша.

Вони лежали на холодній підлозі, задихаючись.

Рін подивилася на нього.

— Ми… вижили?

Є Сон важко дихав, але посміхнувся.

— Поки що.

Та він знав, що це тільки початок.