Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Після побаченого на полі бою вона звикла до мертвих тіл, але зараз її нудило. Альбрехт підійшов ближче — на рештках одягу все ще залишився герб Флурмстея — фенікс.

Чарівники бачили багато жахів. Але це... Два дитячі скелети. І ще один — жіночий.

— Альбрехте, ходімо звідси... — нервово озирнулася Рада. — Нехай Мерлін сам розбирається з цим. жахом.

Альбрехт уже збирався погодитися, коли раптом почув за спиною кроки. Вони обернулися — і заціпеніли.

У проході стояв Джордж Карбрі. Поруч — десятеро озброєних вартових. Граф був кремезний, з орлиним носом, що надавав його обличчю хижого виразу.

— Вибачте, що ламаю ваші плани! — хрипко мовив граф Карбрі, вийшовши з тіні. — Ви проникли в моє місто без дозволу, й тепер мені не лишається нічого іншого, як вас затримати!

— Ви — вбивця! — вибухнув гнівом Альбрехт, потягнувшись до меча. — Ви намагалися приховати від нас правду! Що коїться в місті? Чому король Роена нічого не бачить?! Що ви робите з людьми?!

— Тихше, хлопче, з графом розмовляєш! — гаркнув один із воїнів, зробивши крок уперед. — Язик у тебе, бачу, довгий — можна й укоротити!

— Мені начхати на короля. І на Великого герцога — теж! — Карбрі крижаним поглядом обвів незваних гостей. — Я сам собі закон. Я попереджав вас, велів забиратися звідси… Але ви ж не послухалися! Прийшли…

— За що ви вбили сім’ю Хейла Флурмстея?! — вигукнула Рада, стискаючи кулаки так, що аж кісточки побіліли. Вона була готова щомиті промовити закляття.

Губи Карбрі скривилися в лиховісній посмішці. Він пнув чоботом кістляву руку одного зі скелетів, що лежали біля стіни.

— Джейн була надзвичайно гарною жінкою... — сказав він, дивлячись на рештки жіночого скелета, на якому ще лишилися пасма темного волосся. — Але дурною. Вона відмовилася вийти за мене…

— Ви — чудовисько! За ваші злочини вас чекає страта! — вигукнула Рада, ступивши вперед.

— Боюсь, це неможливо. — тихо, майже жартома відповів граф. — Ніхто не дізнається про те, що сталося. Бо ви звідси не вийдете. Ніколи. — Він махнув рукою, наказуючи своїм людям схопити непроханих гостей.

Рада та Альбрехт відступили до стіни, коли на них одночасно кинулися всі десятеро воїнів. Дівчина рвучко здійняла руку й проговорила закляття. Потім — іще одне.

Але, на її лихо, Карбрі виявився не лише графом, а й магом. Його захист був сильним і поставлений заздалегідь. Бій тривав недовго.