Читати книгу - "Сильні бо не померли, Oleg Poroshok"

Артур, незважаючи на всі випробування, залишався людиною з великим серцем і стійкими принципами. У його житті завжди знаходилися місце для особистої радості – поряд з ним була любляча дружина Анжела, яка підтримувала його у важкі моменти, а також їхні діти – син Віталій та дівчина Оксана, що сттали живим символом надії на краще майбутнє. Сімейні цінності для Артура були опорою в часи негараздів та боротьби.

Також у його житті були друзі, які беззастережно підтримували його і допомагали у здійсненні спільних задумів. Ці люди, об'єднані спільними цінностями та вірою, створювали мережу підтримки, що дозволяла Артуру залишатися непохитним у своїх переконаннях.

Однак на його шляху з'являлися й вороги, люди, що вважали, що все має залишатися так, як є, і що принцип «виживає сильніший» – єдине правило. Вони переконували, що слабкі повинні загинути, а сильні та розумні багатіти, незважаючи на те, що така логіка веде до розкоші і поступової руїни суспільства. Для них влада і гроші були кінцевою метою, а моральні принципи – марною затратою сил.

Артур же твердо вірив, що Бог ніколи не діє марно. Він наголошував: «Нагодуй голодних, випусти ув'язнених, одінь роздітих». За його словами, справжня сила суспільства вимірюється не тим, скільки людей збагачуються, а тим, як кожен з нас дбає про ближнього. Артур переконував, що якщо люди працюватимуть не для добра, а для збагачення, вони самі собі завдадуть шкоди, адже Божа правда завжди знайде шлях до кожного серця.

Його приклад, підтриманий любов’ю родини та друзів, надав сили тим, хто вірив у справедливість і доброту. Артур доводив, що справжня велич нації не в кількості грошей, а в здатності творити добро та допомагати тим, хто цього потребує. І хоч вороги наполягали на збереженні старих, егоїстичних моделей, Артур знав: лише через взаємодопомогу, віру і людяність можна збудувати суспільство, яке благословить Господь.

Артур завжди наполягав на тому, що справжня цінність народу визначається не його походженням, а його вчинками перед Богом. Він вірив, що кожен народ має право на свою землю, культуру і самовизначення, але це право слід підтверджувати не лише словами, а реальними діями. Народ, що розвивається, творить, допомагає своїм ближнім і слідує Божим законам – ось що робить його великим в очах Господа.

Артур рішуче відкидав імперську ідеологію, вважаючи її абсолютним злом, адже імперія — це в’язниця для народів. Вона не дає можливості націям вільно розвиватися, змушуючи їх жити за єдиним встановленим стандартом, що завжди веде до занепаду. Артур неодноразово повторював:

"Імперія прагне замінити владу Бога владою людини, що є безглуздо. Народи повинні мати свободу, бо лише Господь творить добро для народів, а не для безликих мас, загнаних у ярмо імперських амбіцій."

Під його керівництвом було створено суспільство, де кожна нація могла довести свою велич власними здобутками: працею, культурою, наукою, духовним розвитком. Він твердо вірив: майбутнє належить тим народам, які готові жити за Божими законами, а не тим, хто просто хизується своїм походженням.