Читати книгу - "Історії про людей і тварин, Міленко Ергович"

Але ніхто не постукав у двері, і тому, окрім гуркоту, саундтреку до тривожного фільму, ніщо не підтверджувало ані надію, ані потребу змиритися і вдихнути повітря після остаточного кінця. Одна рука врешті-решт занурила жарину в кришталеву попільничку, вона розсипалася на тисячу мікроскопічних вогників, рука потягнулася за сірником, спалах освітив два жіночі обличчя й одне чоловіче і підпалив ґніт, що визирав зі склянки, наповненої наполовину водою, наполовину харчовою олією.

Чоловік підвівся, глибоко зітхнув і пошкандибав по автомобільний акумулятор. Обережно з'єднав якісь дроти — і з великого негритянського «ґетто-бластера» долинула вже віддалена мелодія, а потім запищав сигнал точного часу: «Рівно двадцять перша година. Ви слухаєте новини. Сьогодні вирушив із офіційним візитом, сімнадцять убитих і вісімдесят п'ять поранених, під артилерійським натиском агресора в ході панічної втечі, міністр з гуманітарних питань Республіки Франція вклонився жертвам, повідомляє наш постійний кореспондент на вільних територіях, новий злочин агресора, на чемпіонаті світу з вітрильного спорту, байдарки у відкритій акваторії, наші отримали найгучніші овації, люди плакали, погода буде дощова і вітряна». Барабани грали марш, чоловічий голос співав «Я не від смерті помру, я помру від любові», чоловік від'єднав дроти від акумулятора, музика тривала ще якусь секунду.

Вісім років тому Давор зі скаутами був у літньому таборі біля озера Борачко[39]. Складав іспит на скаута-розвідника. Йому та ще шістьом хлопцям цілий день не можна було говорити, вони мусили переночувати в лісі й перейти підвісний міст через Неретву. Наступного дня шестеро повернулися, а Давора не було. Табір кинувся на пошуки, викликали міліцію з Коніца, в квартирі дзвонив телефон, чоловічий голос питав, які Давор мав схильності, чи демонстрував ознаки патологічного страху, чи боявся темряви, як реагує на самотність. Батько відповідав голосом божевільного, мати й сестра сполотніли, запанувала паніка. Давора надвечір знайшли в лісі біля Главатічева[40], він сміявся і щось показував жестами. Тільки коли начальник табору сказав, що він може говорити, малий холоднокровно заявив: загубився через те, що, на відміну від шістьох шахраїв, вирішив стати справжнім розвідником і таки перейти міст. Наступного дня табір згорнули, намети склали, залишилися тільки правильні геометричні фігури на сухій траві й темний слід скаутської ватри.

Біля півночі старша жінка підлила ще олії в склянку, ґнотик якийсь час тріскотів, чоловік знову підключив дроти до акумулятора. Жіночий голос повторив ті самі новини, гуркіт зробився синкопованим, відлуння вибухів рівними хвилями мандрувало з одного краю міста до іншого, нізвідки з'явився такий звук, мов котячі кігті шкребуться по склі, спершу зрідка, а потім звук став густим. Молода жінка підійшла до вікна, притулила долоню до скла й уперше заговорила:

— Здається, перша весняна злива, і вже до ранку перетвориться на сніг. Не падав, коли була його пора, то тепер мусить. Не буває зими без снігу, все сподіваєшся, що не випаде, а він осьде — на першій черешні.

Пішла до ванної, винесла дві алюмінієві миски і вийшла під дощ. Коли повернулася, голова її була всіяна краплями, що при світлі каганця переливалися, як ртутні кульки. Виглядало так, ніби вода відмовляється всотуватися в її волосся і вона може пальцями визбирати її по краплі. Знадвору долинав новий металевий звук — струмінь із ринви наповнював миски.

Старша жінка все ще затискала колінами забуту пляшку з олією. Глянувши на себе, побачила, що сукня вся поплямована.

— Ти забарикадував усі вікна, світла Божого в кімнаті нема. Інші запалюють свічки о дев'ятій, а ми о шостій мусимо. Здуріємо в цій темряві.

Чоловік глянув на неї, стиснув праву руку в кулак, кілька секунд заклякло тримав її перед обличчям, ніби готуючись розкричатись, різко розтиснув кулак, побарабанив пальцями по столу, підвівся і вийшов надвір. Спочатку долинув тріск гілок і шелест мокрого листя, а потім стало чути, як чоловік відриває дошки, якими забите вікно, скидає мішки з піском, вони глухо вдаряються об землю і лускають. За декілька хвилин почувся і його задушений голос:

— Задоволена?

Старша жінка зітхнула, молодша нервово ляснула по колінах, чоловік мовчки зайшов у кімнату, сів на ліжку і закурив нову цигарку. У ту ж мить закурили й обидві жінки. У домі була домовленість, за якою кожен курить по п'ять цигарок на день. Норму давно було перевищено в кілька разів.

У перші дні війни Давор сказав своїм, що приєднається до територіальної оборони. Старша жінка ніколи не спала, коли він був на чергуванні. Чоловік сварив її, бо наступного дня після цього вона корчилася від мігрені. Давор повертався усміхнений, розповідав молодій жінці про свої військові пригоди. Трохи перебільшував, трохи жартував, і на свою адресу, і на адресу четників, але здавалося, що з ним в тій дивній, солдатській радості не може статися нічого лихого. Батько обіймав свого сина і влазив з історією про те, як у 1953 десь під Піротом[41] він з п'ятьма колосками потрапив у болгарську засідку.

Першою заснула молода жінка. Згорнулась калачиком, як зародок, у фотелі, чоловік накрив її великою російською шаллю і погладив по волоссю. Старша жінка дістала з шафки білу пляшку з прозорою рідиною і тихо, щоб не стукнути горлечком і не розбудити заснулу, до країв наповнила дві чашечки. Сиділа і сколупувала нігтем шматки сургучу з горлечка пляшки. Чоловік із відсутнім виглядом дивився у чорне дзеркало вікна.

— Може, снайпер обстрілював міст, от він і не зміг повернутися, — прошепотіла вона нарешті.

Чоловік стенув плечима і продовжив дивитися у вікно. Жінка ще якийсь час поглядала на нього питально і з надією, потім тихо встала й пішла до ванної. Десь поряд пролунав вибух, спляча здригнулася й усміхнулася. Чоловік глянув на неї, усмішка не сходила з її обличчя, трималася кілька хвилин, як у музеї воскових фігур. Спочатку була мила й довірлива, а потім стала божевільно жаскою. Чоловік повернувся до свого віконного автопортрета.

Старша жінка витягнулася на канапі, пружини зіграли гамму, вона відвернулася обличчям до стінки і вже не ворушилася. За якийсь час долинуло її розмірене дихання, що до ранку не втрачало свого ритму.

Чоловік навшпиньках вийшов з кімнати, взявши ще одну цигарку й запальничку. Стояв на ґанку під дашком, дощ вщух, вітер струшував краплі з листя, чоловік подумав, що цього року й справді обійдеться без снігу, запалив цигарку, видихнув дим і пригадав дурну байку, буцімто вночі ніколи не можна курити надворі, бо якийсь вояк може подумати, що то не вогник цигарки світиться, а нічний приціл снайпера. Вибухів більше не було чути ніде, лише