Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Все почалося з кількох повідомлень в Інстаграмі. Одна дівчина з першого курсу написала, що після занять із Мар’яною нарешті зрозуміла, як працює буферна система. Вона виставила сторіс, де в захваті говорила:

“Ця дівчина — як жива енциклопедія, тільки ще й добра!”

На ранок сторінку Мар’яни завалили повідомлення.

Мами першокурсників, старшокурсники, навіть студенти з інших відділень питали: “Чи можна до вас на заняття?”

А через тиждень до неї підійшов сам завідувач кафедри:

— Мар’яно, маю для тебе пропозицію. Нам потрібно підготувати групу старшокласників до заліку. Це найскладніший курс. Ми довіримо це тобі.

Вона спершу вагалась. Але потім згадала, як мріяла стати хіміком, як у дитинстві зачитувалась книжками й змішувала оцет із содою, уявляючи себе вченим. І сказала “так”.

Кожен її день перетворився на марафон: пари, лабораторії, репетиторство, консультації. Вона готувала тести, складала схеми, пояснювала формули так, ніби це історії.

Назар теж прийшов на ці підготовчі курси. Він сидів десь у середині, не задавав питань, але уважно слухав.

Вони не встигали навіть перекинутись словом. Після занять він залишався ще трохи — ніби чекав, поки вона заговорить. Але вона була зайнята. Завжди з кимось, завжди щось писала, пояснювала, будувала графіки.

І хоч серце тягнулося до нього, розум наполягав: “Спершу — знання. Спершу — мета.”

Вона не помічала, як Назар почав повільно віддалятися.