Читати книгу - "Невдаха , Ігор Упс"

Старі кур’єри дали їм мапу — намальовану на звороті поштової коробки з 2010 року. На ній — стрілки, плями кави й напис: “Там, де втрачають не пакунки, а людей.”

— Виглядає як лабіринт із Тіндера й Укрпошти, — каже Тьома, вдивляючись у картон.

— Це і є воно, — хрипить ветеран. — Забутий Сектор. Територія без трекінгу. Місце, де зникають ті, кого система не змогла доставити.

Вхід — через старий поштомат, на якому хрест-навхрест наліплені стікери “Техобслуговування” й “Ми вже не тут”. Дверцята відчиняються зі скрипом… і світло зникає.

Усередині — туман, коробки без адрес, двері, що ведуть у нікуди. Скрізь — фантоми клієнтів, які все ще чекають посилки. Вони блукають, повторюючи одне й те саме:

— Чому мій трек завис на "передано в сортувальний центр"?

— Я замовляв ще на Чорну п’ятницю…

— Це точно не мій розмір…

Сашко тримає Гришу ближче. Голуб нервово поводиться, наче чує щось із тих частот, де вже не звучать слова, тільки чекання.

І тут — вона.

Висока, в темному пальто й з пудрою на носі.

— Олю? — каже Сашко.

Вона повертається. Її обличчя виглядає знайомо, але трохи пікселізовано.

— Сашко? Ти ж… ти ж мав привезти мені листівку з моря.

— То я… загубився. На три роки.

— Я пішла в “Нову Пошту”… і не вийшла. Вони запропонували роботу. А потім — перетворили на статус.

— Що?

— Я стала “Очікує на відправку”. І так живу.

Оля протягує руку. Її пальці — штрихкоди.

— Ти маєш довести цю доставку до кінця, Сашко. У тебе — останній пакунок. У ньому — маршрут.

Сашко озирається. За ним — Тьома, Магістр, Гриша. Попереду — двері з написом:

“Лише для непередбачуваних.”

— Сашко, — каже Магістр, — якщо ти зайдеш туди, дороги назад не буде.

— Я ніколи й не мав дороги вперед, — стиха каже він. — Але це перший раз, коли знаю, куди йти.

Він бере пакунок.

І відкриває двері.

Вони опинились… у нічному ангарі.

Довкола — мільйони посилок. І серед них — величезна металева брамо-машина, з написом:

"Вузол Переадресації. Вихід можливий раз на 11 111 доставок. Обережно: викривлення логіки."

— Це… — прошепотів Магістр. — Це портал. Він викине нас назад. Але тільки якщо… хтось активує його зсередини. І залишиться тут.

— То що, хтось із нас… — Тьома замовк.

І тут Сашко мовчки зробив крок уперед.

— Я — магніт халеп. Мене сюди й затягнуло. Може, це я тримаю всі ці світи в перекошеному стані.

— Ти не мусиш… — почав Магістр.

— Я не мушу, — відповів Сашко. — Але якщо я зараз не зроблю чогось героїчного, то що взагалі було все це? Голуби, мафія, дзеркальні диктатори… Це ж повна маячня. І в цій маячні, схоже, я — ключ.

Він підходить до консолі, натискає кнопку. Все навколо починає гудіти й миготіти. Брама розчиняється світлом, як лава-лампа в нервовому зриві.

— І ще одне, — каже Сашко. — Якщо побачите мене десь у себе вдома — краще одразу тікайте.

БАХ!

Тьома, Магістр і Гриша падають у портал.