Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Накинь щось, дитино, — сказала принцеса. — Нам треба поговорити.

***

— Я спершу сподівалася, що наші спрени будуть однакові, — мовила Ясна, сідаючи на стілець у каюті Шаллан. Візерунок залишався на підлозі між наставницею й підопічною, яка долілиць лежала на койці, — в пеньюарі поверх нічної сорочки й пристойно покривши лівицю тонкою білою рукавичкою. — Але це, звісно, було б надто просто. Я ще в Харбранті запідозрила, що ми, мабуть, належимо до різних орденів.

— Орденів, Ваша Світлосте? — перепитала Шаллан, боязливо тицьнувши олівцем у зображення на підлозі.

Те сахнулося, наче тварина від грубого дотику, й випнуло під собою поверхню долівки. Це забавляло дівчину, хоча певна частина її єства не хотіла мати нічого спільного з тим візерунком і його неприродно «вирвиочними» фракталами2.

— Так, — відказала принцеса. На позір чорнильний спрен, який доти її супроводжував, більш не з’являвся. — Подейкують, що кожен з орденів мав доступ до двох Сплесків, і то від ордену до ордену один із них збігався. Такі здібності ми називаємо «Приборкування сплесків». Наприклад, Душезаклинання — й сáме воно для нас спільне — хоч ми з тобою з різних орденів.

Шаллан кивнула. Приборкування сплесків, Душезаклинання — йшлося про здібності Втрачених Променистих (гіпотетично суто легендарні), які обернулися для них чи то благословенням, а чи то прокляттям (різні джерела подавали це по-різному). Або так принаймні писали в книжках, які дала їй почитати в дорозі наставниця.

— Я не Промениста, — заперечила дівчина.

— Звісно, що ні, — відповіла на це Ясна, — як, власне, і я. Ті ордени були просто логічним конструктом — достоту як саме поняття суспільства — щоб, спираючись на відповідні дефініції, формулювати й пояснювати. Не кожен чоловік, який бере в руки списа, — солдат, і не кожна жінка, яка випікає хліб, — пекарка. А втім, сá́ме орудування зброєю чи лопатою хлібопеки і стали ознаками відповідних професій.

— То ви ведете до того, що наші здібності…

— Були свого часу критерієм, за яким посвячували в Променисті лицарі, — закінчила за підопічну наставниця.

— Але ж ми — жінки!

— Так, — безтурботно відказала Ясна. — Спрени не хибують на людські упередження, і це привід для оптимізму, еге ж?

Шаллан підвела очі від візерунка, що в нього й досі тицяла олівцем.

— Поміж Променистих лицарів були й жінки?

— У статистично виправданій кількості, — промовила принцеса. — Не бійся, дитино: мечем ти з дня на день не замахаєш. Архетипні Променисті на полі бою — це перебільшення. Висновуючи з того, що я читала, — хоча ті хроніки, на жаль, недостовірні — на кожного «бойового» Променистого припадали троє, які присвячували себе дипломатії, науковим дослідженням або іншим способам допомагати суспільству.

— Ох!

І чому це розчарувало Шаллан?

«От дурепа». В пам’яті сплив непроханий спогад: сріблястий меч, світловий візерунок, правда, що їй несила глянути у вічі. Вона прогнала його, міцно стуливши повіки.

Десять ударів серця.

— Я навела довідки про спренів, про яких ти розповідала, — повела далі наставниця. — Про тих символоголових істот.

Шаллан зробила глибокий вдих і розплющила очі.

— Це один із них, — зауважила дівчина, вказавши олівцем на візерунок.

Той підповз до її скрині і то застрибував на неї, то зістрибував — наче дитина, що бавиться на дивані. Він здавався не загрозливим, а безневинним — ба грайливим — і навряд чи наділеним хоч крихтою розуму. Невже вона злякалася його?

— Так — гадаю, ти маєш рацію, — промовила Ясна. — Тут, у Царстві матерії, більшість спренів виявляє себе інакше, аніж у Гадесмарі. Але тоді ти намалювала їх у тамтешній подобі.

— А от нинішній не надто вражає.

— Еге ж. Маю визнати, що я розчарована. В мене таке відчуття, наче ми залишаємо поза увагою щось дуже важливе, і мене це дратує. У Криптиків жахлива репутація, але цей — найперший екземпляр з усіх, що я будь-коли бачила — здається…

Той видерся на стіну й зісковзнув донизу, знову видерся — і знову зісковзнув.

— Несповна розуму? — припустила Шаллан.

— Можливо, йому просто треба більше часу, — відказала Ясна. — Коли я вперше утворила зв’язок із Льодом…

Вона раптом змовкла.

— Що таке? — спитала підопічна.

— Вибач, але він не любить, коли я згадую про нього в розмові — його це нервує. Спрени дуже болісно переживали те, що лицарі порушили свою обітницю. Не маю сумніву, що багато спренів загинуло. Лід не хоче про це говорити, але, як я розумію, решта йому подібних сприйняли його вчинок за зраду.

— Але…

— Годі про це, — урвала її наставниця. — Мені шкода.

— Гаразд. Ви згадували про Криптиків…

— Так, — відказала принцеса, сягнувши в рукав, що покривав її захищену руку, й витягнувши звідти складений аркуш паперу — один із малюнків, де Шаллан зобразила тих символоголових істот. — Це їхня самоназва, хоча ми, ймовірно, нарекли б їх спренами брехні, але Криптикам наш термін не до вподоби. Так чи інак, а вони владарюють в одному з найбільших міст Гадесмару. Їх можна осмислити як світлооких Царства пізнання.

— То ця істота, — мовила Шаллан, кивнувши в бік візерунка, який дзиґою крутився в центрі каюти, — хтось на кшталт… князя — там, у потойбіччі?

— Більш-менш так. У Криптиків якийсь заплутаний і затяжний конфлікт зі спренами честі, хоча я не мала змоги приділяти багато уваги тамтешній політиці. Цей спрен стане твоїм товаришем і, серед іншого, наділить тебе здатністю до Душезаклинання.

— Серед якого «іншого»?

— Поживемо — побачимо, — відказала наставниця. — Тут усе залежить від природи спренів. Який результат дали твої дослідження?

Скидалося на те, що в Ясни все ставало перевіркою академічної успішності. Шаллан притлумила зітхання. Саме тому вона й не повернулася додому, а рушила вслід за наставницею. А втім, подекуди підопічній кортіло, щоб та просто повідомила правильну відповідь, а не примушувала аж так важко працювати, дошукуючись її самотужки.

— Алай стверджує, що спрени — це фрагменти сил творення, і багато хто з учених, чиї праці я читала, поділяє таку думку.

— Це одна з теорій. І що з неї випливає?

Шаллан силкувалась не відволікатися на спрена на підлозі.

— Світом керують десять засадничих сил — так званих Сплесків — як-от Гравітація, Тензія, Трансформація й таке інше. За вашими ж словами, спрени — це елементи Царства пізнання, які набули фрагментарного одушевлення завдяки увазі з боку людини. А коли так, логічно припустити, що вони й доти щось собою становили. Як-от… як-от живопис був звичайним полотном, доки його не оживили.

— Оживили? — звела брову Ясна.

— Звісно, — підтвердила дівчина. Живопис недарма так називали: картини жили. Не в тому ж сенсі, що й людина або спрен, але… хай там як, а принаймні для неї це було очевидною річчю. — Тож доки спрени не постали до життя, вони мали чимось та бути. Силою. Енергією. Зен-дочка-Ват замалювала крихітних спренів, що їх вона інколи виявляла довкола важких об’єктів. Спрени гравітації — це елементи сили, яка змушує нас падати. А отже, логічним видається припущення, що кожен спрен