Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— То ти поділяєш погляди Намар щодо класифікації спренів?

— Так.

— Це добре, — сказала наставниця. — Я й сама підтримую її теорію. На мою особисту думку, саме з такого протиставлення спренів — спрени емоцій на противагу спренам стихій — і беруть свій початок людські уявлення про стародавніх «богів». Гó́нор — тобто Честь, — що його перетворили на воринського Всемогутнього, був породженням уяви тих, хто прагнув уособити шал людських почуттів — як-от у спренах емоцій. А Культивація — богиня, якій поклоняються на Заході, — втілює природу та спренів стихій. Різноманітні спрени Спустошення та їхній незримий володар — знаний під низкою імен, залежно від культури, про яку йдеться — наводять на думку про антагоніста чи ворога. Дивним відгомоном таких уявлень, звісно, став і Прародитель бур, чия теоретична сутність змінюватиметься залежно від того, яку епоху в розвитку воринізму ми розглядатимемо…

Аж тут вона змовкла. Шаллан зашарілася, усвідомивши, що відвернулася і почала виводити на ковдрі охоронний ґліф, щоб захиститися від зла в її словах.

— Ми збилися на манівці, — сказала Ясна. — Перепрошую.

— Ви така певна, що його немає. Я про Всемогутнього, — промовила дівчина.

— Доказів його існування не більше, ніж у випадку з тайленськими Пристрастями, Ну-Раліком чистозерців або ж будь-якою іншою релігією.

— А як щодо Вісників? Гадаєте, їх теж не було?

— Не знаю, — зізналася наставниця. — На світі багато такого, чого я не розумію. Наприклад, деякі хисткі аргументи вказують на реальність Прародителя бур, а також Усемогутнього — просто потужних спренів, як-от Охоронниця ночі.

— Тож він, можливо, таки є.

— А я ніколи й не стверджувала протилежного, — парирувала принцеса. — І заявляла тільки те, що не сприймаю його як Бога й не відчуваю ні найменшої схильності йому поклонятися. Але це ми знову відволіклися. — Наставниця підвелася. — На кілька найближчих днів я звільняю тебе від навчальних обов’язків. Ти маєш зосередитися лише на одному предметі дослідження.

І Ясна вказала на підлогу каюти.

— На цьому візерунку? — перепитала Шаллан.

— Ти єдина за багато століть маєш нагоду взаємодіяти з Криптиком, — пояснила їй наставниця. — Вивчай цей досвід і детально занотовуй свої враження. Це, певне, буде твоя перша варта уваги академічна розвідка, яка може стати надзвичайно важливою для нас у майбутньому.

Шаллан глянула на малюнок, який, переповзши, буцнувся їй об ногу — його дотик був заледве відчутний — а тепер повторював те саме знов і знов.

— Як захопливо, — промовила підопічна.

2 Фрактá́л — множина, яку утворюють частини, подібні до неї самої.

4. Збирач одкровень

–Я біжу по воді, — сказав Далінар, отямлюючись.

Він і справді рухався, наступаючи.

Довкола нього згущувалося видіння. Ноги захлюпували бризки теплої води. Обабіч великого князя мчали крізь мілководдя з дюжину чоловіків із молотами та списами, за кожним кроком високо піднімаючи ноги — носки відтягнуті, стегна паралельно до поверхні води, — наче марширували на параді. От тільки жоден парад іще не обертався таким божевільним розгардіяшем. Вочевидь у цій дивній манері було легше бігти, й Далінар спробував узяти з них приклад.

— Гадаю, на Чистозері, — півголосом промовив він. — Вода тепла й сягає лише до колін, а обрисів землі ніде не видно. Щоправда, сутеніє, і видимість погана.

Зі мною біжать інші. Не знаю, наздоганяємо ми чи втікаємо. Озираючись через плече, я нічого не бачу. Ці люди вочевидь солдати, хоча однострої на них старовинні: шкіряні спідниці, бронзові шоломи й нагрудники, а руки-ноги нічим не захищені. — Далінар опустив очі на себе. — Я убраний так само.

Дехто з великих князів Алеткару та Я-Кеведу досі використовував таку форму, тож визначити точну епоху було неможливо. Сучасні воєначальники відроджували цю традицію з розрахунку — в надії, що класичні взірці надихатимуть їхніх людей. Хоча в такому разі старовинні мундири комбінували з новітнім сталевим спорядженням — а його було якраз і не видно.

Далінар не ставив запитань. Він із досвіду знав, що, підігруючи видінням, дізнається більше, ніж зупинившись і зажадавши відповідей.

Бігти по воді було важко: князь стартував у авангарді загону, але тепер відставав. Усі вони мчали до якогось великого останця попереду, оповитого сутінками. А може, це взагалі не Чистозеро? Тут не було таких скельних формацій, як…

Ні, то не останець, а фортеця. Далінар загаявся, підвівши погляд на шпилясту, схожу на замок споруду, що здіймалася просто з тихих озерних вод. Будівель на кшталт тієї він іще зроду не бачив. З лискуче-чорного каменю. Обсидіану? Її, мабуть, створили, Душезаклявши.

— Попереду фортеця, — сказав він, просуваючись далі. — Зберегтися дотепер вона категорично не могла — бо інакше була б знаменитою. На позір усю її зроблено з обсидіану. Плавцеподібні стіни здіймаються до шпилястих зубців угорі, а башти нагадують наконечники стріл… Прародителю бур! Вона просто велична.

Ми наближаємося до іншої групи солдатів, які стоять у воді, навсібіч наїжачившись списами. Їх, певне, з дюжину, а я — у складі іншої дюжини. І ще… так, у центрі їхнього кола хтось є — Сколкозбройний в осяйному обладунку.

Та ще й не просто Сколкозбройний, а Променистий. Лицар у розкішній Сколкозбруї, яка сяяла темно-червоним на стиках і в місцях певних позначок. Такі обладунки носили в дні мороку. А отже, події в цьому видінні відбувалися до Ренегатства.

Як і всі Сколкозбруї, ця була особлива: кольчужна спідниця, ідеально підігнані зчленування, поручі, що сягали якраз до… Буря забирай! Вона скидалася на Адолінів обладунок, але мала приталеніший вигляд. А може, то жінка? Але забрало було опущене, й Далінар не міг сказати напевне.

— Стати в стрій! — скомандував лицар новоприбулому загону Далінара, а той кивнув сам до себе: жінка і є.

Великий князь і решта солдатів обступили лицарку колом, повиставлявши зброю назовні. Неподалік марширував мілководдям інший загін із Променистим по центру.

— Чому ви прикликали нас назад? — спитав один із Далінарових товаришів.

— Каеб гадає, наче він щось помітив, — відповіла лицарка. — Пильнуйте й будьте напоготові. Рушаймо.

Цього разу загін виступив від фортеці не в тому ж напрямку, звідки щойно прибув. Далінар тримав ратище напереваги. На скронях висипав піт. Із власного погляду, він нітрохи не відрізнявся від звичного себе, проте решта вбачали в ньому одного зі своїх.

Ці його видіння й досі залишалися жахливо незбагненними. Князю їх якимось чином посилав Усемогутній, але той, за його власним зізнанням, був мертвий. То як же це все відбувалося?

— Ми щось шукаємо, — півголосом сказав Холін. — У ніч повисилали команди з лицарів і солдатів — на пошуки чогось, поміченого раніше.

— Гей, новенький, з тобою все гаразд? — запитав один із бійців збоку від Далінара.

— Все добре, — відповів той. — Просто хвилююся —