Читати книгу - "Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан"

Мисливці встали поруч із лігвом лиха і стали чекати, коли їх знайдуть інші члени загону. Незабаром вдалині з'явилися відблиски смолоскипів.

- Схоже, це тут... - сказав Бетфорд, ведучи Реніфата й Евеліну в бік лігва чудовиська. Потім він призупинився. - Стояти...

Він примружився і побачив вдалині факел, що лежав на землі, неподалік від входу в печеру, а також якісь незрозумілі фігури.

- Хм, схоже, наші... - задумався Бетфорд, вдивляючись. - Або, можливо, чергова ілюзія...

- Поки не підійдемо ближче, не дізнаємося, - рішуче відповіла Евеліна.

- Будьте обережнішими, друзі, - сказав Реніфат. - Хіба мало хто ще може на нас накинутися з-за дерев або кущів.

- Куди небезпечніше зараз не звірі, що водяться в окрузі, - сказав Бетфорд. - А саме лихо... Якщо будемо зволікати, воно свого шансу не упустить.

- Вже кому як не мені про це знати, - відповів Реніфат.

Тримаючи мечі напоготові, мисливці обережно рушили стежкою, наближаючись до лігва чудовиська. Нарешті, вони підійшли досить близько і побачили перед собою Джилліана, Кліффорда і Фоллара, які теж пильно на них поглядали. У повітрі повисла тиша.

Першим її наважився перервати Бетфорд:

- Так... Так і стоятимемо й дивитимемося, ніби хочемо одне одного вбити? Чи все-таки підійдемо ближче й обіймемося? - нервово посміхнувся він. Інтуїція підказувала йому, що це не черговий виверт лиха, але цілковитої впевненості в нього не було.

- Хм... - сказав Фоллар, пильно оглядаючи кожного мисливця перед собою. - А це точно ви, хлопці? Чи, можливо, це знову хвацько влізло до нас у голову?

- Те саме можемо сказати і про вас, - сказав Реніфат, тримаючи меч у руках і залишаючись насторожі.

Кліффорд у цей час, так само як і всі інші мисливці, тримав свій меч напоготові, пильно дивлячись в очі Бетфорду і не відводячи від нього погляду.

- То як же нам зрозуміти, хто є хто? - вставив своє слово Джилліан. Він був насторожений, як і всі інші. Внутрішнє передчуття підказувало йому, що все добре, але він усе ще не був до кінця впевнений у тому, що ті, хто стоять перед ним, реальні, а не лише плід його затуманеного розуму.

- Розумне запитання, - сказав Бетфорд. - І було б добре з'ясувати це якнайшвидше, а то, дивись, Кліффорд уже подумки з'їдає мене своїм голодним поглядом...

- Ха-ха, так... - посміхнувся Джилліан. - Він у нас такий...

- Було б добре, якби ми швидше з'ясували, хто є хто, - сказала Евеліна. - Нагадаю, що тут неподалік вештається чудовисько, яке має намір висмоктати з нас душу.

- Це вірно... - сказав Бетфорд. - Треба подумати...

- Ось як ми вчинимо, - нарешті вставив своє слово Кліффорд. - Ця тварюка на дух не переносить запаху часнику, вірно? Отже, кожен із присутніх з'їсть по одній часточці часнику. І той, хто його з'їсть, більш ніж реальний.

- Гарна ідея... - відповів Бетфорд. - Загалом... У такому разі, ми всі зараз опустимо зброю, щоб ніхто нікому випадково очей не виколов, договір? - спокійно сказав він.

Мисливці продовжували поглядати один на одного ще якийсь час, але потім все ж опустили свою зброю і встромили її назад у піхви.

- Так... - сказав Бетфорд. - Тепер кожен із присутніх нехай дістане свій часник із підсумки і надкусить його. Так ми скасуємо всі сумніви про те, чи "справжні" ми.

Мисливці прислухалися до нього, потім кожен із присутніх дістав часник із підсумки і надкусив його. Вони стали дивитися один на одного в очікуванні чогось. Знову повисла тиша.

- Ну, виходить, усі ми справжні? - запитав Джилліан.

- Виходить, що так, - сказав Бетфорд.

Мисливці знову зміряли один одного поглядами. Потім Фоллар висунувся вперед, підійшов до Реніфата і міцно його обійняв.

- Я радий, що ти цілий, друже! - вигукнув Фоллар, тісно стискаючи його.

- Хах, я теж радий... Дякую, - відповів Реніфат, обійнявши його у відповідь.

Фоллар відійшов, і Джилліан сказав:

- Ми боялися, що ти згинеш через лихо. Я радий, що наші побоювання не підтвердилися.

- Дякую, хлопці... - відповів Реніфат.

Кліффорд, так само як і Фоллар, висунувся вперед, подивився на Реніфата серйозним поглядом, а потім запитав:

- Як тобі вдалося вижити?

Ледь помітна посмішка на обличчі Реніфата остаточно зникла. Він так само серйозним тоном відповів:

- Ця тварюка загнала мене в інший кінець лісу і насилала різні ілюзії. Коли ми перебували всі разом на лісовій стежці, мені привиділося, що вас усіх убили... Крім Евеліни. З нею, точніше, з її точною копією, я і втік від монстра. Зрештою, насилу, але мені все-таки вдалося його здолати.

- Дивно... - сказав Джилліан. - Але незрозуміло, чому лихо дозволило тобі перемогти це чудовисько? Якщо я правильно розумію, воно живиться людським страхом і негативними емоціями.

- Цього я знати не можу...

- Усе обійшлося, і славно, - рішуче сказав Кліффорд. - Але не будемо забувати, що ця тварюка, як і раніше, жива і може нас усіх перебити. Ми повинні йти в лігво і готувати засідку. Зараз же.

- Згоден, - не роздумуючи відповів Бетфорд. - Поспілкуватися відверто ми завжди встигнемо, а зараз, хлопці, на нас чекає серйозна робота... І боюся, це була наша остання спокійна хвилина перед важкою битвою.

- Ух, до біса все, я готовий! - вигукнув Фоллар. - Задамо трепку цій тварюці!

- Підтримую Фоллара, - зосереджено відповів Джилліан.

- Давайте зробимо це, - схвильовано, але цілком стримано сказав Реніфат.

Евеліна, яка досі стояла осторонь, склала руки на грудях і вставила слово:

- Впевнена, так просто це чудовисько ми не здолаємо. Але ми впораємося!

- Правильний настрій, - підтримав її Бетфорд. Він постав перед своїм загоном, вдихнув побільше повітря, а потім проговорив:

- Отже... Як я й казав раніше, в бою не забувайте користуватися бомбами, що розсіюють імлу. Це дасть нам змогу тимчасово послабити лихо і позбутися його темних чар. Економте їх настільки, наскільки це можливо, адже це наш єдиний шанс перемогти злого духа в рівній сутичці. В іншому, я мало що знаю про поведінку лиха, але в одному впевнений точно: зволікати не можна. Якщо припуститеся хоча б найменшої помилки, не встигнете закритися від удару - вважайте, що все, згадуй як звали. Намагайтеся бути якомога швидшими і спритнішими. У бою наше завдання - збити чудовисько з пантелику, а коли воно буде дезорієнтоване, завдати по ньому завершального удару. Усім усе зрозуміло?