Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Як тільки зайшло сонце, ми полізли знову на гору і на гребені відпочили, чекаючи, щоб стемніло і вартові не побачили, як ми спустимося до верхньої виробки. Спустились і пролізли в неї, відійшли з осторогою кілька кроків у глибину і запалили свічки. Верхня штольня по жилі виявилась неглибокою, всього кроків десять. Але до самого забою, в якому біліла жила кварцу піваршина товщиною, не можна було підійти — перед ним ішла прямо вниз шахточка на всю ширину штольні» На вірьовці опустили свічку до дна, виявилось сажнів з п'ять глибини. Зачепивши вірьовку за виступ каменя, ми спустились вниз, оглядаючи жилу по дорозі. Де-не-де в кварці блищало золото крупними зернами, але добувати їх навису було занадто важко.

Із дна цієї шахточки йшов штрек по жилі в глибину гори, не виходячи на поверхню, завдовжки кроків з тридцять. Пройшли по ньому до забою. Жила була тут уже майже з аршин. Подекуди в ній жовтіло золото, смужками з палець завширшки і гніздами з ніготь. Зубилом і кайлом наламали кварцу з золотом в різних місцях по жилі, намагаючись менше стукати. Набрали кілька жмень, скільки могли відбити з поверхні; золото йшло в глибину забою, але там воно вже було нам недоступне. Тому вирішили спускатись далі. На початку цього штрека круто вниз ішла похила шахточка, але на ній були вирубані східці; ми спустились обережно і попали в другий глухий штрек: сажнів 10 нижче першого. Він теж ішов по жилі в глиб гори кроків 30–35. В його забої ми знову наламали кілька жмень кварцу з золотом. Тут жила була в п'ять чвертей аршина і теж багата. І знову на початку штрека йшла похила шахточка вниз сажнів на 10 нижче, а з неї в глиб гори штрек, де в забої ми ще наламали кварцу. Те саме повторилось ще два рази, аж поки ми не спустились в найнижчий штрек, з якого буй уже вихід, загороджений жердинами, і який ми бачили під юрт вартових. Цей штрек уже був штольнею. Він ішов в глиб гори кроків на сто, а в забої жила була в два аршини і дуже багата. Набрали в ній трохи більше жмень, скільки можна було зубилом, по якому стукали, загорнувши його головку в ганчірку, щоб вартові не почули. Біля цього забою сіли відпочити.

Я став розмірковувати, чому це всі штреки вище нижньої штольні — глухі, а з першого верхнього до верхньої штольні веде прямовисна шахточка. Мабуть, це було зроблено для повного нагляду за рудокопами, що добували золото. Вони могли виходити з рудника лише нижньою штольнею, біля отвору якої їх і оглядали і обшукували, щоб не виносили золота. З верхнього штрека не можна було вилізти прямовисною шахточкою без драбини. Ця шахточка і верхня штольня потрібні були для провітрювання рудника природною тягою зігрітого повітря вгору по похилих і по прямовисній шахточці, Тоді як свіже надходило по нижній штольні. Прямовисна шахточка коло самого забою верхньої штольні перешкоджала підійти до нього, щоб потайки колупати золото.

Але й нам вилізти назад через прямовисну шахточку було неможливо: вірьовку, по якій ми спустилися, наверху не залишили, не збагнувши, що вона потрібна буде для зворотного шляху. І тепер доводилось виходити нижньою штольнею прямо до варти. Жердини, якими було закрито вихід, не становили перешкоди; вони були тільки притулені і перев'язані мотузкою, яку легко було розрізати і зробити собі прохід, відсунувши кілька жердин. А далі? Собаки біля юрт обов'язково почують нас і знімуть лемент.

Я виклав ці міркування Лобсину і сказав:

— Як нам бути? Невже лізти назад наверх.

Він розсміявся.

— А чорні розмальовані халати для чого ми взяли з собою? Щоб налякати вартових. Одягнемо їх, візьмемо в руки свічки, тільки обгорнемо їх папером, щоб не яскраво світили, і вийдемо, перекинувши всі жердини зразу, щоб був великий шум. Вартові, побачивши, що з рудника виходять два мерці, перелякаються і сховаються в юрти.

Зачепивши вірьовку за виступ каменя, ми спустилися вниз.

Я ще не сказав про те, як були розмальовані чорні халати. На них білою фарбою були намальовані повні скелети людини, і вночі при слабкому світлі свічок люди, одягнені в ці халати, справді могли здатися скелетами, що йдуть. Лобсин замовив мені ці халати немовби для маскування на святі Цам, а насправді мій кмітливий друг вже тоді придумав, як налякати забобонних монголів, щоб пробратися в заборонений рудник.

Розклали добутий золотоносний кварц у два мішки, в кожному фунтів по двадцять, прикріпили їх собі на спину, наділи халати і капюшони (на яких були намальовані черепи), пройшли штольнею до виходу і тут обгорнули свічки зеленим прозорим папером, який, виявляється, був у Лобсина. Він тепер сказав мені:

— Вийдемо із штольні трохи перегодя після того, як перекинемо жердини, щоб вартові на гавкання собак і шум вискочили з юрт. А вийшовши, заспіваємо буддійську молитву «ом-мані-пад-ме-хум» і підемо прямо на юрти, тримаючи в одній руці свічку, в другій ти кайло, я молот, немовби ми повсталі рудокопи.

Змовившись так, ми підійшли до жердяного щита і, налігши вдвох, легко перекинули його назовні. Собаки вже гарчали, чуючи нас, а тут люто загавкали. В юртах залунали окрики — люди ще не спали, потім вартові вибігли. І тут ми поруч, як умовились, виступили з глибини штольні у вигляді скелетів, слабко осяяних зеленим світлом, протяжно завиваючи: «ом-мані-пад-ме-хум».

Що тут за метушня зчинилась коло юрт, трудно тобі уявити. Вигуки жаху, вереск дітей, крики жінок і чоловіків: «Мертві рудокопи з гори виходять, тікайте скоріше!» І всі кинулись бігти. Бігли не лише дорослі й діти, а й собаки, корови, барани і кози, що ночували поблизу юрт. Всі помчали вниз по долині з вереском і криками, штовхаючи і перекидаючи один одного.

А ми, дійшовши до першої юрти, в якій були напередодні, поклали там на видному місці ситець, що я приніс л гобою, м обмін на гнилий, взятий у вартового. Потім ми полізли вгору по схилу вздовж