Читати книгу - "Грот афаліни"

— Шукають! Може, якісь дурні туристи. Думають, коли від'їхати на тисячі кілометрів, потрапити на якийсь острів в океані, то можна повні кишені самородків або золотого піску нагребти. Ходімо звідси!

4

Обхід озера забрав ще з годину. Поки лазили, видиралися, виявили із західного боку, ще два струмки, які впадали в озеро.

— Хіба воно бездонне? — здивувався Янг. — У нього он скільки ллється, а з нього — ні струмочка.

— Висихає… — сказав Амара, але відразу ж додав: — Ні, не може стільки висохнути. Куди ж дівається вода? Он, по камінню можна побачити — не змінюється рівень.

— Воно хоч і в колишньому кратері, але набагато вище від рівня океану. Якби прорвалася вода через ці скелі — от шугонуло б!

— А може… А коли воно під землею тече в океан? Може бути таке?

— Може. Вулкан, землетрус чого хочеш можуть наробити. Але якби вода провалювалася, то вона б кружляла, вир був би. От дурні, треба було краще приглядатися до поверхні.

Янг зійшов по камінню до самої води, нарвав листя, шпурнув на воду. Листя розлетілося, впало, може, за якихось два метри від берега. Упало і лежить собі спокійно, нікуди його не несе, не крутить.

— Вдруге не будемо обходити! — зітхнув Амара. — Нам треба ще південний схил гори розвідати — до самого моря. Якщо і тут нічого не знайдемо… — Амара не договорив, розпачливо махнув рукою.

Південний схил здався не таким довгим, і був він набагато крутіший, ніж східний, який вів до міста. Нагромадження скель, тріснутих і розірваних напливів лави було більш дике і малодоступне. Тут дерев і кущів було менше, та й ті надто вже покручені й зігнуті. Ніде не помітили навіть маленької, хоч трохи рівної латочки, щоб можна було зачепитись, наносити туди землі й розбити хоч невеличкий город. Скелі закінчилися раптово обривом, далі внизу простягався піщаний берег, до білого прибою було метрів сімдесят. Подекуди на піску було розкидане поодиноке каміння і скелі, росли колючі кущі-молочаї, стирчали волоті султанської трави, сиділи кактуси. Чималий клапоть піщаного пляжу коло води був відгороджений щільним парканом, поверху якого було насновано три ряди колючого дроту. Згори хлопцям було видно, що діється за огорожею: зі східного боку площадки стояли два намети, підіткнуті з боків, щоб продувало вітром. Із західного долинало густе й часте чахкання. Там стояв на чотирьох колесах двигун, трохи схожий на той, що бачив Янг на понтоні в лагуні їхнього Біргусу. Посередині, ближче до паркану і до хлопців, підіймався автомобільний причіпний вагончик з високими й низькими антенами нагорі. Майже по прямій лінії за ним близько біля води лежали якісь ящики й смугасті бочки з паливом, а вже зовсім на воді при березі видно було катер чи глісер.

Довго стежили хлопці, поки дочекалися хоч якогось руху за парканом. З одного намету вийшов робітник, попрямував до двигуна. Постояв там, постежив за приладами і знову вернувся у намет. Тільки добре придивившись, хлопці помітили, що від двигуна до вагончика з антенами і від нього до берега нібито повзуть чи шланги, чи проводи-кабелі.

І ще одне вразило: на морі гойдалися розкинуті великим півколом гігантські поплавки — біло-червоні смугасті бочки. Вони були з'єднані рамами попарно, і з середини кожної пари стирчав угору стержень з вивіскою. Що було написано на тих вивісках, можна було прочитати хіба що тільки, в бінокль.

Хлопці зійшли вниз, насторожено пішли повз паркан. Із східного боку, де Кампонг, виявили на паркані бляшану вивіску з написом. Текст був охоплений справа і зліва червоними знаками оклику — один крапкою вгору, другий — крапкою вниз. Амара довго вчитувався, щоб зрозуміти, і Янг нетерепляче підганяв: «Ну що? Про що тут?»

— Якась наукова експедиція з вивчення океану. Американська, здається… Заборонено наближатись, особливо морем, ближче ніж на двісті метрів.

— Якби Радж був, він би геть усе переклав! — прошепотів Янг.

— А що тобі не зрозуміло? — ніби розсердився Амара, відтягуючи Янга від паркана. — Ходімо, поки нас не спіймали… Там зовсім з острова прогнали, тут — заборонені зони. Наче не в своїй країні живемо, а…

Амара йшов смугою припливу — швидко, розмашисто. Янгові довелося пришвидшити ходу, аж у лівому боці закололо. Збирався вже запхинькати, та Амара спохопився:

— Розігнався я… Їсти хочеш?

Про це можна було й не питати! Яку вже добу надголодь.

Зійшли до самої води, посідали на гарячий, мов жар, камінь. Янг не витримав, похлюпав на камінь водою і сів удруге, на мокре. Поопускали натруджені, поколоті ноги у воду, в ласкавий прибій. Часом вода била в камінь і не дуже мирно, обдавала з головою. Але хлопці не зрушували з місця, було приємно.

Підкріплялися вареною маніокою, кожний думав про своє. Пожвавили їх трохи дельфіни — двоє їх пливло уздовж берега по цей бік рифів, раз у раз плавно і граціозно вискакували з води, описували в повітрі то малі, то великі дуги, майже без бризок зникали під водою.

— Ось кому добре живеться — позаздрити можна, — сказав Янг, милуючись.

— Що, Радж тобі про це казав? — іронічно посміхнувся Амара. — Чи самі дельфіни?

— А кажуть, що вони вміють говорити, тільки не по-нашому. От якби навчитися розуміти їх!

— Дельфіна?! Тут і людину важко зрозуміти… Навіть ту, котра однією й тією ж мовою з тобою говорить. Яка то цяця? Чим дихає? Пуол отой… Хто б міг подумати, що в нього проявиться таке? А ми з Раджем один час навіть спілкувалися з ним.

Дельфіни вернулися, пропливли уже набагато ближче до берега, навіть були спинилися, ніби прислухалися до чогось. Потім тихо віддалилися, описуючи півкруги навколо бочок-буйків.

Щось їх тривожило.

Розділ четвертий

1

А Пуол у цей час був на Головному острові. Привіз туди його худий рибак на моторизованій джонці з намальованими спереду човна, на «щоках», великими: очима дракона. Як сідав у човен у Кампонгу з трьома іншими пасажирами, сказав господареві, що віддасть гроші на Головному: немає дурних раніше платити. А раптом мотор зіпсується, чи ще щось? А тицьнулися в причал на Головному, то показав човняреві замість грошей ніж, покивав бородою: «Пискни — умить п-приріжу!» Тинявся вулицями Світтауна — столиці, Духмяного міста, посвистував, радів життю й тому, що вирвався на волю, на простір. Раз у раз засовував руку в кишеню, де шаруділи новенькі долари. Украв у батька чек, коли заявився був на Гірський, одержав на