Читати книгу - "Биті є. Макар"

– У наших справах усі контакти через Марту.

– Безумовно, – запевнив Макар, хоч не дуже й розумів, про що мова. – Я залишаюся вашою людиною, Володимире Гнатовичу.

– Прийде час, побачимо, – пообіцяв Сердюк.

Час прийшов?

Макар напружено зиркнув на гостей. Чому йому завжди здається: поряд із Максом він обов'язково побачить… Любу?

– Доброго дня, – сказав насторожено.

Підвівся з крісла, пішов до чоловіків.

– Максе… Радий бачити. Як Володимир Гнатович? – вкрай ввічливо. Простягнув руку лисому. – Макаров.

– Новаковський, – буркнув лисий. Явно не бажав брататися.

Макс уже йшов кабінетом.

– Оце, значить, і є твоя фабрика?

– Моя, – необережно нахабно процідив Макар.

Новаковський прискіпливо зиркнув на механіка:

– І хто її тобі прикупив? Мамка? Чи татко?

Макарові у голову вереск: «Мальчік! Мальчік!»

– Бабця!

– Ну, звісно… – Новаковський насупився, кинув: – Показуй!

Макар вів гостей довгим коридором, волосся дибки: що відбувається? Винувату враз знайшов: «Клята Марта! Не могла попередити заздалегідь. Хоч би знати, що за фігня. Сердюк Макса прислав? Казав, усі контакти через Марту…»

– Ну… Все зрозуміло. Досить! – Новаковський зупинився в коморі готової продукції на першому поверсі, присів на тюк з упакованими сарафанами. Насупився – думку м'яв.

– Значить, так… – оголосив. – Завтра чекаю тебе, Максе… І пана Макарова… в себе в Процеві. Обговоримо.

Макс захитав головою: ні, ні…

– Найпевніше, його Марта привезе, – про Макара, як про тюк із сарафанами. – Я в татові справи не втручаюся, Ярославе Михайловичу.

– Марта, то й Марта, – відповів Новаковський. Зиркнув на механіка. – До зустрічі… мануфактурщику.

– О котрій я повинен бути у вас? – запитав механік, хоча хотів дізнатись інше: навіщо йому пхатися до Новаковського.

– Як сонце сяде, – розпливчасто відповів Новаковський, рушив геть.

– Зустрінемося, – пообіцяв Макс, пішов за Новаковським услід.

– Безумовно!

Стояв посеред упакованих сарафанів, дивився гостям услід. «Дідько, ну до чого ж пафосні, суки! – тремтів від люті. – Покидьки, козли, мажори довбані… Звикли в баблі купатися. Спробували би… Як я! Самі! Нічого… Ще подивимося, хто крутіший… у нічорі бовтатися»…Про Новаковського – не думав. У мізках верещала сирена – «Danger!». Аж роззинувся – звідки?… Фантазії – на! Макс голий… Любу хоче! Та де йому? Після Макара…

Зі злих думок – у реальність: швачка Бубнова на порозі.

– О! А що ви тут робите? – цікава.

– Працюй, Злато!

– А що це ви… наче випили й не закусили? Хто це приходив? Наїжджають? – Злату Бубнову зупинити – легковиком на КамАЗ. – Так ви їм скажіть – колектив за вас! Хай тільки спробують. Ми їм влаштуємо армагеддон на три дії без перерви на каву.

– Усе в порядку, Злато. – Всміхнувся. – Не переживай. Нікуди я від вас не подінуся.

Швачка Злата Бубнова стала першою беззаперечною перемогою «мануфактурщика» Макарова. Йому би від початку в справу вникати, виробництво вивчати, контакти налагоджувати, а тут колектив забродив, трясця матері. Бубнова на коні. Шаблюкою розмахує:

– Дівчата! Молокосос нас закриє! От побачите! Воно ж – ніяке… І куди Ганна Григорівна дивилася, коли йому «Есфір» продала?!

Макар не став витрачатися на слова. Бубнову – на контроль якості, план – удвічі, технолога Роберта з дочкою Олею – на вихід. Скандал вийшов немалий.

– Ви не маете права нас звільняти! – кричав Роберт.

– Роберте, без образ, – сказав Макар. – Ви баласт. Нащо мені технолог? Краще я на вашу ставку дизайнера візьму, бо на цих сарафанах скоро загнемося. І секретарка мені не потрібна. Я сам можу слухавку знімати і каву заварювати.

– Ми – акціонери! – підгавкнула секретарка Оля.

– І залишаєтесь акціонерами, – відповів Макар. – Краще запрацюємо – вам же зиск. Кінчайте цирк! Ідіть! Хоч до суду, хоч до чортової матері!

Під гарячу руку хотів був і охоронця Пилипенка викинути на фіг, та бухгалтер Гурман засмутився:

– Пропаде людина. Зіп'ється! Ганна Григорівна його була теж звільнила, а потім назад узяла. П'є, нещасне, як без роботи.

– Добре, хай поки працює, акціонер хріновий. Тільки я тоді не розумію: навіщо ми встановили сигналізацію і платимо охоронній фірмі?

– Щоб охороняли, – сказав Гурман.

– А Пилипенко нам навіщо?

– Щоби не пив.

Отаке воно – «своє».

Першою стратегію нового власника оцінила Злата Бубнова.

– А Саньок наш кебу має, – сказала. – По всьому видно – працюватимемо.

За два місяці, коли вже бачила, як вимордовується хлопець – з ранку до ночі на фабриці, – перейшла на «ви».

Макар і справді жили рвав. Із задоволенням! Із відчайдушною радістю. Геть нові відчуття – «на себе пашу!». Немає втоми. Ніхто ж не змушує – сам. Воля його така. Воля… Нічір зник. Сонце! Сонце – то не Марта. Світло. Тепло. Люди є – твої! Різні геть. То й добре. Уже не один. Татко їм. Блін, приємно. Себе не забути. Гроші – чудово. Гроші від свого діла – кайф!

Постачання, тканини, сарафани, у туалеті унітаз забився, огорожу відремонтувати, заґратувати єдине незаґратоване вікно, що виходить у внутрішній дворик, їдальню в червоному кутку зробити, постачання, тканини, сарафани… «Моє!» – врешті вірив. Трусився-жахався-наступав: «Фарт! Не віддам!» А ніхто й не рвався. Тиша незвична. Санстанція та пожежники були поткнулися. Гроші дав, згадав мимохідь – парафія нардепа Сердюка. Чули про такого? Чули! Гроші взяли, більше не надокучали. Та й без них проблем вистачало. Крихітне виробництво працювало з крихітним прибутком. Голобородьковій мамі, певно, вистачало. Макар планував вторгувати світ. Добре, хоч допетрав: заради перспектив не варто руйнувати створене.

– Сарафани? Нормально… – розмірковував. – Є час збагнути, куди рухатись.

А тут – Макс із Новаковським: привіт від Сердюка. Уже вирішили, куди йому йти?

– Марто! – у слухавку. – Обов'язково заїдь до мене сьогодні!

– Спробую, – демонстративно-оптимістично відповіла партизанка.

Зустрілися назавтра надвечір. Така в них тепер любов. Марта з обережним подивом звикала до нових життєвих обставин, що вона сама доклала максимум зусиль до їх реалізації. Зустрічі з Сасунькою стали безпечними, проте настільки рідкими й спонтанними, що Марта й сама не розуміла: так краще? То Сердюк затримував її до ночі, то Сашко не вилазив із фабрики. Зате вже як зачинялися в апартаментах біля цирку, ох уже Марта розкошувала – до ранку коханця слюнявила.

А цього разу й обійняти забула. Сиділа в салоні «кіа» поряд із коханим, торохтіла: усе встигнути Сашкові переповісти, поки до маєтку Новаковського доїдуть.

– Новаковський – потрібен. Сердюк із ним домовився, що Новаковський організує держзамовлення для твоєї фабрики. Вчора…

– А чому вчора цього лисого Макс привів?

– Сам напросився. Саме у Володимира Гнатовича був… Я вже зібралася, а Макс… Усе нормально?

– Безумовно. Про держзамовлення…

– Починається справа, Сашенько! Починається…

– А що від