Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Магус 📚 - Українською

Читати книгу - "Магус"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Магус" автора Володимир Костянтинович Пузій. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 50
Перейти на сторінку:
Ще за життя він став негласним господарем усього західного узбережжя, а вже після смерті вага Татусевого слова тільки зросла. Дон Карлеоне був одним із найвпливовіших привидів.

І те, що він особисто явився до магуса, говорило багато про що.

3

Пригадавши історію життя Татуся Карло, Фантин добряче перепудився. А раптом став месер Оберто своїми діяннями проти Татусевих задумів? Тоді чекай найгіршого: дон Карлеоне не розбиратиметься, чи допомагав ти магусу примусово, а чи зі щирої прихильності, — покарає швидко, суворо і безжально.

— Вважаю, — продовжував тим часом привид «хрещеного батька», звертаючись до магуса, — ви шамі ждогадуєтешя, що мене шюди привело.

Говорив він спроквола і з неймовірною величністю, яка зовсім не в’язалася з його шепелявістю. Причиною вади була відсутність кількох зубів в урні з кістками дона Карлеоне.

— Ці персні змусили похвилюватися багатьох, — невизначено мовив месер Оберто.

— Я плював на те, що там жа перштні! — Татусь Карло стенув примарними плечима, немов відганяв набридливу муху. — У мене, мешере, блишкучих чачьок виштачає. Але що мене не влаштовує — метушня, яка ждійнялася навколо них. Прачювати неможливо!

— Так мене це якраз влаштовує. Якщо ви не забули, я саме тим і займаюся, що…

— Я не жабув, — поважно мовив Татусь Карло. — Але ви жараж рожшлідуєте шправу про першні, чи не так? Я готовий надати вам вшіляку підтримку — аби нарешті ча шправа завершилашя.

— А хіба вона не?…

— Шамі жнаєте, що ні. Так, морячків повішили і жробили вигляд, що питання жакрите. Але як щодо патрулів, га? Мовчите. Отож-бо й воно, що патрулювання не відмінили, а пошилили! Мене че не влаштовує. І я ще не маю влади, щоб диктувати твої умови Раді Жнатних. Тому пропоную вам шоюж — тимчашовий, шамо шобою.

— Чого ж ви від мене?…

— Якомога швидше жакрити шправу. Жнайдіть чі кляті першні, угамуйте шиньора Леандро і його далекого предка, нехай в Альяшшо жнову жапанують мир і шпокій.

— А ви?…

— Я допоможу вам у рожшлідуванні. Повірте, я маю…

Месер Оберто вирішив не відмовляти собі в задоволенні й перебив нарешті примарного співрозмовника:

— Не сумніваюся. Повірте, законники… начуті про вас. І ви, схоже, теж дещо про нас знаєте. — Магус замислився на мить, потім клацнув пальцями: — Нехай. Тимчасовий союз? Тоді доведіть готовність до співпраці прямо зараз: розкажіть усе, що знаєте про ювеліра, в якого були знайдені персні. Але перед тим… Фантине, чому б тобі не прогулятися по тавернах? Тримай-но. — Месер Оберто кинув Лезу Монети важкенький мішечок, який при цьому заманливо брязкнув. — Іди, провітрися.

Іншим разом, мабуть, Фантин, уперся б. Ну, тобто, якби іще вчора увечері месер Оберто не попросив йому допомогти, а потім, отримавши згоду (і, зі свого боку, дещо пообіцявши Фантину), не розповів про певні свої міркування щодо «справи».

Міркування були такі.

По-перше, звичайно, Лезо Монети не забув подивуватися, навіщо і кому можуть знадобитися послуги магуса, позаяк персні і грабіжників знайдено. На що йому була показана записка із цифрою «6» і сам перстень — і пояснено те, що пізніше повторив Татусь Карло: оскільки патрулі не знято, виходить, і питання не вирішене. Це месер Оберто одразу збагнув, а от, у записці, і підтвердження. У страчених сьогодні морячків знайшли тільки сім перснів, із них один — як зразок — прислано месерові. (Фантин не розумів, навіщо тоді було у записці виводити шістку, а не сімку; однак занудствувати не став: їм, освіченим, видніше!)

По-друге, розмотувати цей клубочок слід із різних боків, і не завжди це з руки магусові, відтепер уже безнадійно «засвіченому» — насамперед для «дрібного народця». Без якого тут напевне не обійшлося. До того ж і родина Цинікуллі, хоч і дозволила месеру Оберто полишити їхню віллу, проте хватку свою не послабила й пильно спостерігатиме за магусом (що і підтвердилося швидкою відповіддю на записку).

А от Фантин — особа, яка до справи ніби прямого відношення не має. Усього лиш простачок-дурник, котрого магус використав для своїх потреб, а тепер ховається в нього, рани заліковує. Уваги до Фантина — ніякої, у найгіршому разі — мізерна, для годиться. Та й завдання магус йому придумав таке, щоб зайвих підозр не викликати.

Лезо Монети вислухав і вирішив: так, завдання приємне і нескладне. За той інтерес, що запропоновано магусом, — чом би не попрацювать?

Тому й вийшов покірно, коли месер Оберто захотів віч-на-віч з Татусем Карло перемовитися, — і от Фантин тут, у «Вітрі мандрів», сидить за столиком, п’є вино і упіввуха наслуховує перемови завсідників.

А треба б — у два вуха!

Бо:

— Кажу ж, підозрілі вони якісь були, — втовкмачує своєму співрозмовникові стариган у засмальцьованій куртці. — Мені вони від першого дня, коли зайшли в наш порт, не сподобалися. Поводилися — мов пришиблені чимось: наче собака, коли його хвороба зсередини пожирає, а він знає це, навіть якщо болю не відчуває, і від того скаженіє: то гарчить на власну тінь, то вищить, то раптом у бійку з іншими лізе, а то ляже під парканом і лежить мовчки, тільки очі тужаві. Так і ці: сьогодні гуляють мов чумні, завтра ходять і милостиню роздають усім бідним біля храму. Кажу: казилися. Не жирували відчайдушно — щось їх обтяжувало, роз’їдало зсередини. — Стариган примовкає, щоб відсьорбнути з горня, яке тримає чорними (засмага впереміш із брудом) пальцями. — І повір, друже, старому Маркові: оте «щось» вони притягли з собою. Тепер, коли їх спіймали на перстеньках, кожен радий горлопанити, мовляв, понаїхало злодіїв звідусіль… А вони ж не були злодіями, ні. У них… от ти сміятимешся…

— Аякже! — із п’яним завзяттям погоджується його співбесідник.

— Ну і йди ти!.. — раптом ображається стариган. Спересердя ляскає горням об стіл, аж бризки навсебіч! Встає, кидає кілька багатіно трактирнику і прошкує геть.

Що залишається Фантину? Правильно, іти за ним.

Мистецтво стеження Лезо Монети засвоїв досконало ще відтоді, коли тільки починав займатися «вілланством». Тепер стало у нагоді: він із виглядом невимушеним, навіть неуважним прямує за стариганом, а той тюпачить, ледве не плутаючись у власних ногах (від винних випарувань, справа відома, ніг стає не дві, а чотири, буває інколи — і до шести збільшується їхня кількість, і тоді, ясна річ, від незвички будь-хто схибить). Приморська вуличка звивиста, стрімчаста, вона спускається до старих причалів непристойно жваво, стариганові її не наздогнать, і він нарешті сідає на бруківку, упівголоса клянучи нелегку долю рибалки, спирається спиною на кам’яну кладку чийогось будинку і затягує: «Де ти, місяцю ясний, де ви, зіроньки красні?» — справді, ніч сьогодні темна, непроглядна, і навіть досить тверезому Фантину доводиться вдивлятись собі під ноги, щоб не впасти. Утім, зараз він

1 ... 18 19 20 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магус», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магус"