Читати книгу - "Драматичні твори"

здали, то вдвох з старшиною чотири дні і чотири ночі пили. (Крутить цигарку.) Нехай старшина на радощах: він, старий дурень, і досі дума, що Галя піде за нього заміж, як Олекси не стане в селі, а вже я з якої речі пив — сам не знаю. «Пий,— каже,— за те, що розумно придумав і зробив так, що Олекса, маючи вільготу, пішов у москалі». І пили донське9, аж у город їздили! Та так був опух від перепою, що як глянув дома у дзеркало — перелякався: дивлюсь у дзеркало, а звідтіль визира собака. Єй! Оглянувся кругом — собаки й у хаті нема. Коли я гарненько придивлюся, аж то мій вид на собачий перевівся. Після того, мабуть, днів п’ять не пив, поки одтух, і принявся був за статистіку, а тут гіова оказія. Тепер, чого доброго, знову до собаки доп’єшся! (Бере бумаги і чита то одну, то другу, показує вид, що не розбира. Одкашлюється і знову чита. Далі бере щоти.) Озимої пшениці посіяно двісті десятин. (Кладе на щотах двісті.) Ні, поставимо сто п’ятдесят... А як скажуть — мало! Нехай двісті. (Щита.) Не виходить ітог, хоть сказися! (Одклада лист і бере другий.) З цією хвормою підождемо — на свіжу пам’ять зроблю. (Бере знову лист і б'є по бумазі.) Оця мені хворма трудна! Позавчора мудровав, мудровав про фабрики — на превелику силу склав. Та ще бог його зна, як воно буде: олійниці не щитав, може, і вони хвабрики? Головоломне діло, а навіщо воно — і сам не знаю. Торік становий лаяв мене, що й опізнився, і напутав багато, і як його й не на-путаєш, коли каждодневно в голові чмелі гудуть. (Щита: скида те, що поклав, знову щита.) Чого той Сидір бариться,— уже аж за печінку тягне! Як похмелишся, наче трохи порозумнішаєш. (Щита.) Мужська пола дворян... Скілько їх? (Кладе на щотах.) Тридцять п’ять! Ну, а як більше або менше? (Сміється.) Та нехай ідуть та самі полічать. Тридцять п’ять — так і буде! Женська пола...

ЯВА IV

Петро (входить).. Здрастуйте вам та боже поможи^

Писар (здригнувся). Тьфу! Злякав! Не мішай, зділай милость! Женська пола... Де ж вона, та цифра? А бодай тебе... Мішають раз у раз... Загубив... Женська пОЛа... женська пола... Чого тобі треба?

Петро. Хіба я знаю, чого покликали.

Писар. От ти й роби тут статистіку! (Підніма голову.) А, це ти, Петре?

Петро. Я. Що тут за діло таке?

Писар. На тебе учитель жалівся, казав, що ти требу-вав вивчить твою собаку в школі, тоді будеш платить гроші на школу.

Петро. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за віщо я буду даремно гроші платить? Може, це й не на школу,— почім я знаю? Хіба ви книги нам показуєте.

Писар. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобі те буде, що йому.

Петро. За віщо? От яку обіду зробив учителеві! Я ж і не йому казав, а Сидорові! Та де ж — лізе та й лізе в вічі: давай гроші на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дітей немає в школі, нехай, кажу, той дає, чиї діти в школі вчаться, а як хочете, кажу, з мене гроші править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать і писать, однаково у мене дітей нема. Ото тільки всього й казав, для шутки. Який великий гріх!

Писар. Бо й великий! Як ти міг сказать, щоб учитель вчив твою собаку там, де християнські діти вчаться? Тепер он яка тобі покута: візьмеш оцю бумагу і підеш з нею до всіх учителів. Нехай прочитають її і розпишуться, що ти в них був.

Петро. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мені дасть, як прочита її!

Писар (бере бумагу і чита). Слухай: «Господам учителям и учительницам. Волостное правление просыть покорнейше вас, гг. учытеля и учытельныци, розъясиыть посылаемому при сем крестьянину Петру Червоненку, как должно обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам, ибо дозволительно ли выражение его,

Червоненка, против учителя в том, что сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на школу оклада по разверстке общества, то Червоненко выражался против чести народных учителей, как не имеет детей, то говорит: пусть учитель выучит мою собаку читать и писать в той* школе, где обучаются крестьянски диты, и тогда только он согласится платить повинности на сельскую школу, как не имеет детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучше идти ему самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем народных учителей, ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в народных школах, и более того, что собаки грамоте писать и читать выучить нельзя, то разъясните ему, гг. учителя и учительницы, суть дела, как он должен обращаться к учителям и народным школам, не оскорбляя таковых своими выражениями». (Дае бумагу Петрові.) На та іди здоров, бо мені ніколи.

Петро. Що ж воно таке, я нічого не розберу! То це волость хоче мене в школу оддать, чи що?

Писар. Та ні. Підеш до учителів, вони з тебе поглузують трохи,— тямиш?

Петро. А як не піти?

Писар. То в холодну за>премо.

Петро. А бодай тебе! І так гірко жить, а тут ще паничів учителями понадавали! Бійся за нього і поза очі що-небудь казать! (Взяв бумагу.) Треба повісить, бісової пари, Гарапа, а то через нього ходи тедер, а все Сидір, це вже Сидір, це вже його масло!

ЯВА V

Сидір (з пляшкою). А цей чого тут?

Петро. Хотів був тобі ребра полічить, та ніколи — піду до учителів, може, порозумніщаю. Прощайте! (Ідучи.) А ти,-Сидоре, за брехні своєю смертю не вмреш. (Вийшов.)

Сидір. Ти не дуже...

Писар. Годі вам, давайте! (Потира руки, слину ковта, а далі,' сплюнувши, каже.) Та давайте-бо вже, а то неначе хто крючками тягне за печінку!

Сидір (налива). Нате, нате!

Писар п’є помалу, смакуючи. Сидір виймає кусочок хліба і подає; писар спльовує, нюхає хліб і віддає назад.

П й с а р. Ну, більше сьогодня не треба. Тепер покурю та й за статистіку! (Робить цигарку.)

Сидір п’є. Чути дзвінок поштарський. Сидір торопко ховає пляшку і чарку, а писар підбігає до вікна.

Тьфу! Думав — становий!

Сидір. А то ж хто?

Писар. Земська’пошта... Мабуть, вже є що-небудь за статистіку! Коли б мерщій