Читати книгу - "Небо над Іраном ясне"

        Іранський посол в Багдаді повідомляв в Тегеран: "Аятолла не сидить, склавши руки в Іраку, і активно працює проти нашого уряду. Прошу інструкцій для внесення ясності в нашу позицію". Шах відповів коротко і злобно: "Я вже кілька разів говорив - заткніть йому пельку!"

        На американських виборах 1976 року шах надав фінансову допомогу республіканцям, але в Білий дім прийшов демократ Джиммі Картер, який переміг завдяки обіцянкам захищати права людей і скоротити експорт зброї. Демократи керувалися бажанням впоратися з економічною депресією всередині країни, розвіяти антиамериканські настрої за кордоном і виторгувати у СРСР поступки в здійсненні контролю над ядерною зброєю. Уже в березні 1977 року "Амнесті Інтернешнл" в Гаазі засудила жорстоке поводження з ув'язненими в Ірані, і шах поспішив вислужитися перед Демократичною партією, змістивши прем'єр-міністра Ховейду і оголосивши про "відкриту політичну атмосферу". Але візит Картера з дружиною в Тегеран виявив, що боятися шахові немилості американців нічого, оскільки демократи теж вважали шаха своїм ланцюговим псом в зоні Перської затоки і не збиралися встановлювати ліміт на поставки американської зброї.

                                      * * *

        Однак, як це часто буває в політиці, події розвивалися згідно російської приказки: загруз кіготь - всій пташці кінець. Оголошена лібералізація режиму викликала незвичайне пожвавлення в суспільному житті, відродження старих партій і груп, появу безлічі партій лівого, центристського і правого спрямування. Інтелігенція розгорнула боротьбу за розширення конституційних прав і свобод, вимагала обмеження одноосібної влади шаха. І природно, в нових умовах найширшу опору на маси мало духовенство.

        Комуністична партія Туде давно вже розкололася. Частина її займалася внутрішньопартійними чварами за кордоном, обмежуючись копіюванням позицій Москви, яка, незважаючи на антиколоніальні, антиімперіалістичні і тираноборчі заклики, підтримувала стосунки з шахом заради економічних вигод. Інша частина її керівників пішла на службу до шаха. Однак і зараз в Ірані визнається, що комуністична революційна практика і марксистська критика західної цивілізації і капіталізму не була марною для опозиційно налаштованого духовенства.

        Піднявся Національний фронт, утворений ще Мусаддеґом, якому тепер були ближчі ідеї аятолли Хомейні. Визвольний рух був сильним в університетських колах і емігрантському середовищі. Висунувся ряд просвітителів, лекції яких перегукувалися з ідеями аятолли Хомейні і об'єктивно сприяли Ірану піти революційним шляхом.

        Хомейні уважно стежив за міжнародною та внутрішньопартійною обстановкою і в серпні 1977 року заговорив про нові можливості, "які негайно повинні бути використані академічними культурними товариствами, патріотами і студентами як вдома, так і за кордоном, а також ісламськими асоціаціями, в справі здійснення нагальних завдань".

        Але один раз запущена сіоністами машина САВАК продовжувала розкручуватися, і 23 жовтня 1977 року імаму Хомейні було завдано жорстокого удару. Отруїли його старшого сина Мустафу, відомого вченого, аятолу, друга і праву руку імама, що було якщо не "затиканням горлянки", то серйозною душевною травмою для батька і великою втратою для його неджефського "штабу". Однак Хомейні сприйняв біду стоїчно. 1 листопада, виступаючи в мечеті шейха Ансарі, він побачив в смерті сина "приховане благословення Боже", що було цілком в дусі жертовності шиїтів.

        І дійсно, у багатьох містах Ірану смерть шанованого і самовідданого вченого була відзначена траурними церемоніями і демонстраціями, в яких брали участь усі верстви суспільства. В силу "політичної відкритості", коли шах був змушений скасувати страшні тортури в тюрмах і дозволити своєму новому прем'єр-міністру Джамшиду Амузегару злегка критикувати старі порядки, охорона не посміла скасовувати жалобні церемонії на третій, сьомий і сороковий день загибелі Мустафи, а ім'я його багатостраждального батька вимовлялося з великою надією.

        Це і ще один вчинок шахської охорони стали тим запальним шнуром, який викликав вибух. 7 січня 1978 року у газеті "Еттелаат" під псевдонімом Ахмед Мотлакбула була опублікована стаття під назвою "Червоний і чорний імперіалізм в Ірані". Море наклепів було вилито на імама Хомейні. Досить навести один абзац: "Початок шахсько-народної революції 6 бахмана 2521 року за імперським календарем (26 лютого 1963 року) об'єднав червоний і чорний імперіалізм в Ірані, у кожного з яких був, очевидно, свій план дій в нашій країні, і ця тісна співпраця проявилася в бунтах 15 і 16 хордада 2522 року (5 і 6 червня 1963) в Тегерані… Рухоллахе Хомейні був досить підходящим агентом для здійснення цього плану, і червоно-чорна реакція визнала його гідним очолити опозицію революції в Ірані".

        Невідомо, хто підсунув міністру інформації Хамаюну статтю з брудними натяками, що імам співпрацює з колоніальними державами.

        Невідомо, хто додумався зробити єдине ціле з комуністів-атеїстів і віруючих шиїтів, але видно та ж сіоністська рука, яка створила "червоно-коричневих" в сучасній Росії.

        Реакція була миттєвою. Минуло трохи більше тижня з тих пір, як президент Картер в Мармуровому палаці в присутності йорданського короля Хусейна виголосив тост: "Іран - острів стабільності в одному з найбільш неспокійних регіонів світу. Ваша Величносте, і все завдяки вам, вашому керівництву і повазі, захопленню і всенародної любові до вас. Немає такого лідера в світі, до якого я відчував таку подяку і дружні почуття, як до шаха", і ось уже народ висипав на вулиці, поспішає до будинків духовенства. Зі скромності мій знайомий аятолла Хусейн Нурі не розповів, що тоді в Кумі він виголосив запальну промову, перерахувавши в ній гоніння на Хомейні, на його гідність, революційні події, починаючи з повстання 15 хордада, і передрік остаточну перемогу руху імама. Стаття в газеті була згадана, як очевидна безглуздість і образа народних почуттів.

        Колона демонстрантів з криками "Хай живе Хомейні!" і "Смерть династії Пахлаві!" рушила в центр і на площі Шухада її обстріляли. Студенти і жителі все прибували і до вечора демонстрація захлинулася в крові під шквальним кулеметним вогнем. Лікарні переповнилися, а вночі агенти охорони добивали поранених і прибирали трупи з вулиць, везучи їх у невідомому напрямку, що загострило горе і бажання мстити у родичів і віруючих, які трепетно відносяться до похоронних обрядів.

        Що б там не писали урядові газети про "святотатственний союз червоних і чорних реакціонерів", вибухи гніву охопили всю країну. Громили винні магазини, поліцейські дільниці, але на підступах до державних установ демонстрантів (а подекуди і повсталих) зустрічали військові частини, обрушуючись на них всією своєю вогневою міццю.

        Шах намагався робити вигляд, що нічого серйозного не відбувається і відправився з візитом-відповіддю в Америку, а шахиня Фарах - на запрошення подружжя Садата в Єгипет. Однак світові інформаційні агентства своїми повідомленнями з Ірану не давали підстав для благодушності. Шахському режиму залишався жити всього один рік.