Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020) 📚 - Українською

Читати книгу - "Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)" автора Пауло Коельо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 43
Перейти на сторінку:
каплиці, що не хотів дозволити нам увійти. Та цього разу чоловік не сказав нічого.

— Сьогодні ввечері у мене зустріч, — сказав він, щойно чоловік вийшов.

— Прошу тебе, продовжуй розповідати те, що ти почав. Не змінюй тему.

— Я вступив до семінарії, що недалеко звідси. Чотири роки вивчав усе, що тільки можна. За цей час я встановив зв’язки з Просвітленими, з Богонатхненими, з різними течіями, що прагнули відчинити віддавна замкнені двері. Я відкрив, що Бог — зовсім не деспот, якого я лякався в дитинстві. Існував рух повернення до первісної чистоти християнства.

— Тобто за дві тисячі років вони зрозуміли, що необхідно дозволити Христові бути частиною Церкви, — сказала я дещо з іронією.

— Можеш жартувати, але це саме так. Я почав учитися в одного з очільників монастиря. Він навчав мене необхідності прийняти вогонь Одкровення, прийняти Святого Духа.

Моє серце розкривалося в міру того, як я слухала його слова. Пресвята Діва й далі всміхалася, а обличчя дитяти Ісуса світилося радістю. Я теж колись повірила в це, — але час, мій вік та відчуття себе людиною логічною і практичною врешті-решт віддалили мене від релігії. Я подумала, що дуже хотіла б повернути ту дитячу віру, яка супроводжувала мене стільки літ, віру в ангелів і чудеса. Та було неможливо відновити її тільки зусиллям волі.

— Настоятель казав: варто мені повірити, що я знаю, — то я таки й справді знатиму, — вів він далі. — Я почав розмовляти сам із собою, коли залишався у своїй келії. Молився, щоб Святий Дух об’явився мені й навчив усього, що мені потрібно було знати. Незабаром я почав відкривати, що в міру того, як я розмовляв на самоті, якийсь мудріший голос казав мені значущі речі.

— Це трапляється і зі мною, — перервала я його. Він зачекав, аби я продовжила. Але я не могла сказати більше нічого.

— Я слухаю, — сказав він.

Та мені наче заціпило. Він промовляв такі гарні речі, а я не могла висловитися подібними словами.

— Інша хоче повернутися, — сказав він, неначе відгадавши мої думки. — Інша боїться бовкнути дурницю.

— Так, — відказала я, щосили намагаючись подолати страх. Раз у раз, коли я розмовляю з кимось чи захоплююсь якоюсь справою, я раптом починаю казати речі, про які ніколи раніше не думала. Здається, ніби відтворюю свідомість не свою, а таку, яка розуміється на житті набагато краще, ніж я. Проте це трапляється зрідка. Переважно в будь-якій розмові я волію слухати. Мені здається, що я навчаюся чогось нового, хоча завжди врешті все забуваю.

— Ми є найбільшою несподіванкою для самих себе, — сказав він. — Віра завбільшки навіть із гірчичне зернятко дала б нам силу зрушити з місця ці гори. Саме це я вивчив. І тепер дивуюся, коли з повагою чую власні слова. Апостоли були рибалками, неписьменними, неуками. Та вони прийняли вогонь, що зійшов із небес. У них не було сорому за власне невігластво: у них була віра у Святого Духа. Цей дар — для того, хто захоче його прийняти. Достатньо тільки увірувати і не боятися робити деякі помилки.

Переді мною всміхалася Діва Марія. Вона мала всі причини, щоби плакати, — однак вона всміхалася.

— Продовжуй розповідати те, що почав, — сказала я.

— У цьому й річ, — відповів він. — Прийняти дар. А тоді дар і проявиться.

— Так воно не буває.

— Ти мене не розумієш?

— Розумію. Але я — така, як інші: я боюсь. Гадаю, що так воно може бути з тобою, із сусідом, але ніколи зі мною.

— Одного дня це зміниться. Коли ти зрозумієш, що ми є такі, як це дитя, що ось тут, перед нами — дивиться на нас.

— Але до того усі ми вважатимемо, що до світла наближаємося, та не можемо запалити наше власне полум’я.

Він нічого не відповів на це.

— Ти не закінчив історію про семінарію, — сказала я перегодом.

— Я й далі в семінарії.

І перш ніж я встигла зреагувати, він підвівся й попрямував у центральну частину церкви.


Я не поворухнулась. Голова мені йшла обертом, я просто не розуміла, що відбувається. У семінарії!

Краще не думати про це. Греблю прорвало, кохання заливало мою душу, і я вже не могла контролювати його. Залишався ще один вихід: Інша — та, що черства, бо слабка, що холодна, бо боїться, — та я вже не хотіла мати її поряд. Вже не могла бачити життя її очима.

Якийсь звук перервав мої роздуми — звук гострий, протяжний, ніби лунала величезна флейта. Серце моє підстрибнуло.

Знову звук. Потім ще один. Я оглянулась: позаду були дерев’яні сходи, що вели на абияк збитий поміст, який був чужорідним у гармонії крижаної кам’яної краси. На тому помості було видно старовинний орган.

І він був там. Я не могла розгледіти його обличчя, бо воно тонуло в пітьмі, але знала, що він — там.

Я підвелася, але він зупинив мене.

— Пілар! — сказав він голосом, повним хвилювання. — Залишайся там.

Я послухалась.

— Нехай Велика Мати надихне мене, — промовив він далі. — Нехай ця музика буде моєю сьогоднішньою молитвою.


І він заграв «Аве Марія». Була, мабуть, шоста вечора, пора читання «Ангела Господнього»[17], час, коли зустрічаються світло й темрява. Звучання органа лунало в порожній церкві, проникало в каміння й образи святих, просякнуті людськими історіями та вірою. Я заплющила очі й дозволила

1 ... 18 19 20 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)"