Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бережіть янголів своїх 📚 - Українською

Читати книгу - "Бережіть янголів своїх"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бережіть янголів своїх" автора Тетяна Брукс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 52
Перейти на сторінку:
який напророкував їй «дамоклів меч» від власної доньки… Я її нещодавно зустріла…
4

— Поліно? — гукнув мене низький, трохи хрипкий голос.

Обличчя цієї втомленої літньої жінки я начебто звідкись знала… І тут — як спалах!

— Люда?

— Що, так змінилася? Не впізнала?

— Та ні, — промимрила я. — Вибач, просто задумалася… Як ти, Людочко, живеш?

— Та що там моє життя…

Я вдивлялася в неї. Невже це вона? Втомлена, постаріла, розчавлена жінка…

— Може, зайдемо, трохи зігріємося? — я кивнула на затишне кафе через дорогу. Люда зам’ялася.

— Гаразд…

Історія, яку вона мені повідала, просто приголомшила.

— Пам’ятаєш Олега з нашого курсу? На останньому курсі я почала з ним зустрічатися…

— Пшеничного, отого «короля міста»? Ще б пак! З вас була така гарна пара…

— Ото ж бо й воно — була…

Людмила продовжувала:

— Коротше, одружилися ми. Грошенята в нього водилися, життя здавалося прекрасним. Де ми тільки не були — Туреччина, Єгипет, навіть у Парижі побували. Через рік народилася донечка…

«Он як, донечка… — подумала я. — Невже старий дивак наперед знав, що буде зі мною і з Людмилою ще 30 років тому? Але як? Може… це й не людина була? Тоді хто?»

Я згадала, що він мені напророчив, і гірко всміхнулася. Де воно, те щастя й багатство? Заблукало…

— А в тебе є діти, Полінко?

— Аякже, синок, — я посміхнулася.

— Ну, а я зі своєю Ірочкою так носилася… Усе їй — вдягала, як лялечку, дорогі цяцьки… Олег, звісно, любив малу, але щоб допомагати… Де там! А я сама, все сама, скільки ночей безсонних… Та що я розказую? Ти сама знаєш, як воно — з малими…

— А він?

— Та що він? Гуляв по-чорному… Спочатку я лаялася, а тоді подумала: хай воно згорить, таке життя… Подала на розлучення.

— А дитина?

— Поки ми воловодились, мала жила у свекрухи. А та на мене аж шипіла, коли бачила.

«Так… — Спина вкрилася сиротами. — Що далі в ліс, то більше дров…»

— Коротше, Ірка росла балуваною, комизливою, мабуть, як і її татусь змалечку. Отож Ірку мені зіпхнули на руки — і квит.

— А що з нею тепер?

Люда важко зітхнула, але, мабуть, хотіла виговоритися.

— Полінко… — затнулася вона. — Її посадили. У тюрмі вже шість років. І ще п’ять сидітиме! Господи! — вона схлипнула. — Нехай би там уже й залишалася! Я з жахом чекаю того дня, коли вона повернеться…

— Але ж… Як, за що?!

Людмила сьорбнула чаю.

— Що розказувати? З компаніями такими водилася… Подруги — шльондри… Наркотики. А потім… — вона закрила обличчя. — Хлопця вона свого шименула ножем… І мене заодно… Я вижила, а він, бідолашний, ні…

— О Господи! — видихнула я.

— Такий гарний хлопець… був. Ірка теж була красуня. Він любив її… Прийшов до мене — поговорити. Хотів її вилікувати. Розумієш? Ми з ним балакали, аж тут у кімнату залітає Ірка… з ножем у руках…

Слова давалися Людмилі все важче й важче.

Я заціпеніла.

— А ти ж як? — запитала вона мене, згорьовано втупившись у стіл.

— Нічого… — вичавила з себе. — Як усі.

Чи пам’ятає вона того старого і його пророцтво?

…І ось зараз, під час розмови з Веронікою, у мене за кілька секунд промайнула в голові ота зустріч. Недаремно кажуть: «Не родися красний, а родися щас­ний».

А Вероніка про щось жваво теревенила. Я слухала неуважно, та раптом почула:

— Слухай, а давай допоможу тобі на якийсь шлюбний сайт потрапити? У мене шлюбна агенція… Шансів у тебе, правда, не так багато, сама розумієш, вік… — підпустила шпильку Вероніка. — До речі, скільки тобі?

— Сорок п’ять…

— Ну, може, дідок якийсь багатенький знайдеться… Будеш потім заможною спадкоємицею! Подумай — усього лише п’ятдесят гривень на місяць! А я перекладатиму ваші листи…

— Ні-ні! — злякалася я. — Не треба мені ніяких дідків! Та й мови я не знаю, а навчатися пізно. Тут ще й невістка вагітна, скоро онук народиться…

— Ну, не хочеш — як знаєш. Знайдеш мене через Женю, якщо передумаєш.

«Не передумаю», — запевнила я себе. А вголос промовила:

— Жені мої вітання.

І ми розійшлися, кожна у своїх справах.

Якби для того, що відбувалося далі, знадобилося б придумати назву, то я б назвала це «історією одного дня».

Події розвивалися швидко. Як виявилося, Вероні­ка поділилася із Женею враженнями від нашої зустрічі.

— Уявляєш, щойно зустріла Полінку! Всю в розпатланих почуттях і в такому ж одязі. Жах! — не могла не покепкувати Вероніка. — Я їй, бідоласі, запропонувала зареєструватися на моєму сайті. А вона ще й комизиться! Їй, бачте, дідки не потрібні!

Женя терпляче вислухала її, а тоді й каже:

— Та чого ти її слухаєш. Соромиться вона. Усе-таки сорок п’ять уже. На ось фотки. Тут Поліна в мене на дні народження. Зареєструй.

— Та-а-к, а грошики хто платитиме?

1 ... 18 19 20 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бережіть янголів своїх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бережіть янголів своїх"