Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Пригоди українців у Анталії 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди українців у Анталії"

333
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди українців у Анталії" автора Антін Щегельський. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 34
Перейти на сторінку:
Молліс. Та й сам батько цієї теорії американський професор Роберт Гало, через десять років після свого сенсаційного «відкриття», публічно визнав у пресі, що він так і не знайшов вірусу імунодефіциту людини у Т-лімфоцитах.

Але даремно тверезо мислячі вчені б’ють на сполох, намагаючись розвінчати шарлатанів із медичної мафії. Маховик великої брехні запущений на повні оберти. Аж занадто велика кількість людей перетворила залякані уряди практично усіх держав на своїх донорів. Тож через галас «борців зі СНІДом» докричатися до здорового глузду людства практично неможливо.

— Чому ж, по-твоєму, вони так тримаються за свою теорію? — не здавалася Ольга.

— Та не за теорію, а за гроші, які виділяються із державних бюджетів на боротьбу з «чумою двадцять першого століття». Гадаєш, хтось із цих грантожерів визнає публічно, що причинний зв’язок між так званим вірусом імунодефіциту і СНІДом більш ніж сумнівний. Що він ґрунтується лише на особистій вигоді зацікавлених учених і промисловців? Та для них визнати свою помилку, зізнатися, що імунодефіцит має соціально-психологічну, а не вірусну природу, — це все одно, що змусити Ріг достатку працювати навпаки. Сьогодні на дослідження й лікування від СНІДу виділяються мільярди бюджетних грошей. А завтра на їхні голови потечуть ріки лайна і ганьби. І у тому лайні будуть змушені захлинатися псевдовчені від медицини і лікарі-практики, розробники й виробники ліків та антивірусних презервативів. А ще — працівники волонтерських організацій та інші представники антиснідівської мафії. Це ж тисячі вчених мужів залишаться без мільярдних грантів, а мільйони людей — без роботи! Крім того, медикам і політикам простіше списувати загибель людей на СНІД, ніж вказувати реальні дані смертності від туберкульозу, малярії чи голоду.

— Бог із тим вірусом, — не здавалася Ольга. — Не так важливо: існує він у природі, чи ні. Але все тобою сказане не може заперечити існування СНІДу.

— А я й не збираюся нічого заперечувати. Ви самі це зробите, коли проаналізуєте, що жодна людина, якій був поставлений діагноз СНІД, не померла власне від СНІДу. У кожної було одне або й кілька серйозних захворювань із тих, які медики називають супутніми до СНІДу. А я, посилаючись на опубліковані спостереження німецького лікаря Клауса Кьонляйна, доведу, що саме антиретровірусна терапія (так називають спроби медиків лікувати від СНІДу) у багатьох випадках є причиною загибелі людей. Із тридцяти шести його пацієнтів із діагнозом СНІД, які лікувалися від супутніх недуг звичайними препаратами, за вісім років померло лише троє. Один від серцевого нападу, другий від саркоми Капоші, а третій — від токсоплазмозу. Решта тридцять три — живі й досі. У той же час серед 18700 німецьких хворих із діагнозом СНІД, які вживали анти-ВІЛ препарати, за той же час померло 11700 чоловік.

— Серього, ти часом не медичної енциклопедії начитався, що сиплеш цифрами, як із мішка? — куснув суперника Микола. — І що це за терміни: «антиретровірусна терапія», «токсоплазмоз»? Та більшість із нас ніколи не чула складнішого діагнозу за спермотоксикоз.

— Помовчав би, — стала на захист Серьоги Ліда. — Якщо тобі не цікаво, то піди погуляй. А ми будемо слухати далі.

— Чому ж, відповім на ваші кпини, — трохи ображено мовив Серьога. — Якби ви читали нашу газету, то знали б як я воюю проти медичної мафії. Прикиньте, «лікування» від СНІДу кожного пацієнта коштує до 1000 доларів США на місяць. Який же дурень відмовиться від таких прибутків!? Тим більше, що це чисті гроші, які течуть до них не з кишень нещасних пацієнтів, а із бюджету. Навіть у нас в Україні для хворих на СНІД антиретровірусна терапія безплатна. Українцям доводиться платити лише за ліки від тяжких супутніх хвороб. І дуже часто, не маючи за що їх купити, люди помирають, так і не дочекавшись допомоги.

Більше того, анти-СНІД препарати часто самі руйнують імунну систему так само, як хіміотерапія при лікуванні раку. Саме ці, з дозволу сказати, ліки і спричиняють імунодефіцит. Це підтверджується численними даними про дію таких препаратів на здорових людей. Страшно навіть уявити, скільки безневинних людей у всьому світі скалічили і знищили ці шарлатани від медицини, змусивши вживати препарати від так званого вірусу імунодефіциту! А скільком зламали життя, скількох перетворили на ізгоїв суспільства з діагнозом-тавром СНІД?! І жодної кари за це! Жодної відповідальності!

— Невже й справді довкола такий цинізм? — вжахнулася котрась із слухачок.

— А як же ви думали? Скрізь балом править її величність гривня. Вірніше — містер долар. Але давайте продовжимо дискусію іншим разом, — озирнувся Серьога. — Бачу, наше корито вже причалює до плавучого дебаркадера. Пора б і скупатись.

Ні риба ні м’ясо

Після водної прогулянки вони обідали у прибережному ресторанчику. Не знаємо, як іншим, але Миколі зовсім не сподобався тамтешній обід. Особливо не смакувала дрібна печена форель. Хоч дехто захоплено нахвалював ніяку на смак рибу з королівською назвою, він лише поколупав виделкою їдло, що чимось нагадувало в’ялу траву. До речі, на Закарпатті також готують для туристів таку саму дрібноту. Якби Миколина воля, він взагалі заборонив би виловлювати й готувати форель, що не доросла до півкілограмової ваги.

А ще йому не сподобалось, що попри передбачену путівками, за які туристи відвалювали чималенькі гроші, систему «усе включено», у ресторанчику на березі водойми на вибір клієнта подавали безплатно лише якийсь один напій. За усе решту доводилось платити. Як у тому анекдоті про Золоту рибку, яка виконала бажання любителя оковитої і він став мочитися горілкою. Пам’ятаєте, першу склянку він націдив сусідові безплатно. А коли той попросив повторити, заявив: «Тепер тільки за гроші і з горла!»? Отак і Миколі довелося викласти дві з половиною ліри за невеличку склянку води до кислючого, як оцет, сухого вина.

Та й взагалі Микола не був у захваті від турецької кухні. Вірніше, від турецько-шведського столу. Власне, проти шведського столу у його європейському варіанті Микола ніколи б не заперечував. Бо років п’ятнадцять тому, коли у складі журналістської делегації побував у Брюсселі, його вразило розмаїття страв, що подавались на сніданок у готельному ресторані. Там були страви на будь-який смак не лише для вегетаріанців, а й для м’ясоїдів чи любителів риби та морепродуктів. Особливо Миколу вразили гігантські креветки. А ще — краби, омари,

1 ... 18 19 20 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди українців у Анталії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди українців у Анталії"