Читати книгу - "Моє сторіччя"

Але нам ішлося не про гроші. Тут, пане Пантер, Ви помиляєтеся. Ми танцюємо лише для власного задоволення. Іноді навіть на кухні — під грамофон. Бо нам так хочеться. Танцюємо всюди. Бо це у нас усередині. Всюди. У животі, у плечах. Навіть в обох вухах, які в мого Горста-Еберґарда, як Ви правильно зауважили у своїй статті, таки стирчать. Бо насправді не має значення, шиммі чи чарльстон, — це рішення приймають твої ноги, воно визріває десь у нутрі, а потім пронизує тебе наскрізь. Такими хвилями, знизу вгору. Аж шкіра на голові свербить. Ми навіть трохи тремтимо при цьому і відчуваємо себе щасливими. А якщо Ви не знаєте, що таке щастя, — я маю на увазі щастя усвідомленої миті — то я можу давати Вам безплатні уроки на танцмайданчику «Шиммі у Вальтера», щовівторка і щосуботи.

Чесне слово! Обіцяю! І не бійтеся. Ми вчимося дуже поступово. Спершу будемо розігріватися й вивчати ванстеп. Я поведу Вас, а Ви дасте себе повести. Це просто питання довіри. До того ж це насправді простіше, ніж здається. А потім ми спробуємо затанцювати «Виключно банани». Там можна підспівувати. Від таких речей отримуєш море задоволення. А якщо до того моменту ви ще будете мати сили і мій Горст-Еберґард не заперечуватиме, ми з Вами станцюємо справжній чарльстон. Звісно, ноги будуть боліти, але зате це дуже надихає. І коли ми вже будемо у відповідному настрої, я, спеціально для Вас, відкрию свою коробочку. Не бійтеся! Тільки трохи. Ви не встигнете звикнути. Тільки для того, щоб стало веселіше, чесне слово.

До речі, мій Горст-Еберґард каже, що Ви пишете переважно під псевдонімом. Часом Пантер, іноді Тигр, або й Пан Горобець. І що насправді Ви, як він десь вичитав, низенький товстенький польський єврей. Але це не страшно. Моє прізвище теж закінчується на «кі». А товстуни — зазвичай найкращі танцюристи. І якщо наступної суботи Ви будете у своїх штанях із широкими кишенями та матимете гарний настрій, то ми з Вами вип’ємо пляшечку або й дві шампусика. І я розкажу Вам, як усе відбувається у нас, у взуттєвій крамниці. Я працюю у Ляйзера, у чоловічому відділі. Тільки про політику говорити не будемо. Обіцяєте?

З найкращими побажаннями Ваша Ільзе Лепінскі.

Ну що ви всі від мене хочете почути? Ви, журналісти, і так знаєте все краще за мене. Правду? Я вже сказав усе, що можна було. Але ж мені ніхто не вірить. «Безробітний і з поганою славою», — так про мене написали в судовому протоколі. Казали: «Цей Теодор Брюдіґам — шпигун. Його найняли соціалісти і реакціонери». Та насправді заплатили тільки люди з бригади Ерґардта, які продовжували щось робити навіть після того, як Каппський заколот[16] провалився і саму бригаду розпустили. А що їм лишалося? І що мають на увазі під «нелегально», якщо незаконним є все, що тут коїться, а ворог — зліва, а не справа, як стверджує канцлер Вірт? Але не капітан корвета Ерґардт відповідав за гонорари, а капітан Гоффманн. А він точно належить до О. К.[17] За інших це аж так достеменно не відомо, бо вони самі часто не знають, хто належить до Організації, а хто — ні. Невеликі суми давав і Тіллессен. Брат того самого Тіллессена, який стріляв у Ерцберґера, і такий же ревний католик, яким був той головний із центру, що утік. Тіллессен тепер сидить в Угорщині чи ховається деінде. Але якщо чесно, то мене наймав Гоффманн. Я мав вистежувати для «Організації “Консул”» лівих — не лише комуністів, а й інших. А ще він повідомив мені, хто буде наступним за листопадовим зрадником Ерцберґером. Звісно, що соціаліст Шайдеманн і «політик-виконавець»[18] Ратенау. На рейхсканцлера Вірта також були свої плани. І це правда, що саме я попередив Шайдеманна у Касселі. Чому? Бо я вважаю, що діяти треба не вбивствами, а хоча б напівлегальними методами, і насамперед у Баварії. Треба спершу підважити всю систему, тоді повалити, а потім, як Муссоліні в Італії, збудувати впорядковану національну державу. І якщо немає іншого виходу, то хай навіть під керівництвом цього єфрейтора Гітлера. Він хоч і психопат, але природжений оратор, який уміє впливати на маси, а найбільшу популярність має саме в Мюнхені. Але Шайдеманн не захотів мене слухати. Мені ніколи ніхто не вірить. На щастя, нічого не вийшло, бо замах у Габіхтсвальді, коли збиралися хлюпнути в обличчя синильною кислотою, провалився. І це правда, що його врятували вуса. Звучить смішно, але так воно все й було. Саме тому від цього методу й відмовилися. І я справді вважаю це огидним. Тому я й вирішив працювати на Шайдеманна та його людей. Але соціалісти не повірили мені, коли я сказав: за «Організацією “Консул”» стоїть Державне управління обороною, відділ пропаганди. І, звісно ж, Гельфферіх, саме з його банку надходять гроші. Ну і від Стіннеса, ясна річ. Для плутократів ці суми дорівнюють чайовим.