Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Все буде добре 📚 - Українською

Читати книгу - "Все буде добре"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Все буде добре" автора Олег Бакулін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 105
Перейти на сторінку:
Життям. Їй тридцять один, вона має вигляд на двадцять п’ять, почуває себе на п’ятдесят і хоче, щоб їй знову було дванадцять. Хоче назад, туди, де все було так просто. Коли людям можна було вірити, коли жити було так цікаво, коли слова мали магічну властивість збуватися. І непохитною була віра в те, що…

– Ну, і як ти тепер? – повторив запитання Сашко.

– Усе добре, – відповіла Марія.

– Десь так, як ми хотіли в дитинстві?

Вона усміхнулася.

– Десь так.

7

Коли вони вийшли з ресторану, на вулиці стояв лімузин. Симпатичний хлопець відчинив задні дверцята, обійшов авто й сів за кермо. Сашко обернувся до Марії:

– Було приємно тебе зустріти. Я тут лише перший день, тому вибач за мій áкцент, – він зробив наголос на «а» в слові «акцент», і дівчина стримала посмішку. – Але до наступного разу я обов’язково підготуюся краще. Ти зараз додому? Може, тебе підвезти?

Марія заперечливо похитала головою.

– Не треба, мені тут недалеко.

– Зрозуміло, – Сашко дістав із піджака візитівку та простягнув її. «Алекс Шипал. Корпорація «Альвеа». Регіональний директор». – Зателефонуй мені, як матимеш бажання. Я давно не був у цьому місті – мені знадобляться послуги гіда.

– Я тобі хіба про кнайпи розповім, – пожартувала дівчина.

– Кнайпи? Це що?

– Ну… – Марія затнулася. Не те перше враження, яке потрібно справляти. – Якось покажу. Мені час.

– Мені теж, – Сашко кинув погляд на годинник. – От shit[18]. Я вже запізнююсь на зустріч.

Несподіваним рухом Сашко обійняв Марію та притиснув до себе. По-дружньому, однак ніжно. На мить дівчина відчула щось схоже на затишок, і цей ледь чутний запах приємних чоловічих парфумів… Мить завершилася занадто швидко, щоб нею насолодитись, і от Сашко сідає в авто, іще щось каже наостанок, дверцята зачиняються, і лімузин рушає, щоб більше ніколи не з’явитись у її житті.

Кілька хвилин дівчина просто стояла, дивлячись услід автомобілю, а потім пішла в протилежну сторону. Світ навколо повільно повертався до звичного ритму життя, і от уже не скажеш, а чи існувала взагалі ця зустріч? Чи існувало взагалі це минуле, у якому дівчинка з чорним серцем дружила з хлопчиком з міським акцентом? Грім розкотився десь під хмарами, і краплі дощу опустились на її волосся.

Зрештою, яка різниця, чого ми прагнемо, чого бажаємо? У життя все вже записано. Усі гріхи, які ми скоїли, усі помилки, які зробили. Ми накопичуємо цей негативний досвід, примножуємо його з кожним витком життєвої спіралі, допоки він не перетворюється на зашморг і зручно лягає на шию. І немає іншого виходу, жодного порятунку, окрім як покірно прийняти свою грішну долю та продовжувати жити в тому пеклі, яке самі для себе створили. Марія глянула в чорнильне небо. Ти нікого не пробачаєш, так, Господи? Скільки б ми не просили, скільки б не благали – нащо нам другий шанс, якщо ми не вміємо ним скористатись? Вона сумно всміхнулася цій думці, і важко було сказати, чиї сльози стікали по щоці: її чи львівського неба.

Поруч пригальмував автомобіль. Що ж, вечір саме починався. Вона крадькома витерла вологу щоку й обернулась.

– Я подумав, що раз я вже й так спізнився, то немає сенсу поспішати. І тому можна спробувати врятувати чарівну леді від примх місцевої погоди. Якщо, звісно, леді не проти.

Марія закусила губу міцно-міцно, щоб переконатися, що це не сон. І кивнула:

– Ні, не проти.

Сонце на мить вигулькнуло з-за хмар, і Сашко усміхнувся.

8

– От ми й удома, – констатував водій, зупиняючи лімузин на одній із бічних вуличок у центрі.

– Я ще поки не маю тут нормального житла, от доводиться брати, що є, – Сашко винувато знизав плечима.

Виділивши прибулих серед туристів, консьєрж завчасно відчинив перед ними двері.

– Люб’язніше, ніж першого разу, правда? – змовницьки прошепотів водій, піднімаючи валізу.

– Мені здається, що зранку взагалі була інша людина, – так само пошепки відповів Сашко. – Чи це просто був інший готель? І що це за валіза?

– Це – ваші необхідні речі, – сказав Віталік і додав: – Від компанії.

Сашко розуміюче кивнув:

– Ну, компанії видніше.

Марія вже бувала в цьому готелі. Одного разу, коли мала… стосунки з російським олігархом. Він не любив приводити до себе гостей, вони завжди знімали щонайдешевший номер у готелі. Але того разу в нього були проблеми, і охоронець привіз Марію сюди. Поки жінка чекала в коридорі, то могла цілком оцінити особливість інтер’єру. Типовий пафос, до якого вона звикла в закладах такого класу, був доречно розбавлений живими квітами, свіжими картинами, розмальованими квітами й здавався лаконічно простими, до чого легко було звикнути. Персонал викликав довіру, а все навколо – затишок. Єдине, що було чужим цьому місцю, – це VIP-клієнти, обвішані хутром, золотом і крихітними цуциками в сумочках через плече.

Несподіване усвідомлення виринуло в її голові. Цей готель вважався елітним навіть серед кращих закладів Львова. Скільки ж грошей є в Сашка, якщо він може собі дозволити проживати тут? Жінка глянула на свого супутника. Кирпатий синьоокий хлопчак уперто не хотів дорослішати у свідомості Марії.

Консьєрж відчинив двері та впустив їх усередину двокімнатного номеру класу

1 ... 18 19 20 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Все буде добре"