Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

Те ж саме відбувається недільними ранками, лише з іншим набором правил. Дейв зустрічає Боба у притворі церкви. Обидва щасливо усміхаються, хоча жоден не є по-справжньому щасливим. Боб сердитий на дружину, адже їхні стосунки тепер дуже напружені, однак не показує цього і запевняє приятеля, що у нього все просто чудово, адже Бог добрий! Дейв, зі свого боку, вже роками, відколи вбили його доньку, не вірить у Божу доброту. Боб обіцяє товаришеві молитися за нього. Мені, щоправда, хотілося б побачити рахунок тих молитов, які справді промовляємо, щодо тих молитов, які так і залишилися обіцянкою. Думаю, пропорція — одна до тисячі. «І я за тебе молитимусь. Ну, мені треба йти! Тримайся», — зазвичай кажемо, хоча насправді хочеться сказати таке: «Я закінчив розмову і хочу забратися звідси, але не хочу виглядати грубим, отож, кажу те, що звучить суттєво і дбайливо». Насправді ми часто байдужі один до одного.

ЗІПСОВАНА СИЛА

Адам грішить, а разом із ним грішать його сини. Зрештою, що ми бачимо далі в історії? Нестямні чоловіки або пасивні чоловіки. Сила, яка пішла не туди. Каїн убиває Авеля, Ламех погрожує вбити всіх. Бог, зрештою, затоплює землю через насилля чоловіків, але воно й далі триває. Інколи воно стає фізичним, але здебільшого — словесне. Я знаю чоловіків-християн, які говорять своїм дружинам жахливі речі. Або вбивають їх своєю мовчанкою; холодною, смертельною мовчанкою. Я знаю наставників, теплих і приязних чоловіків за катедрою, які зі своїх офісів розсилають підлеглим розгнівані електронні листи. Всі ці ситуації виникають через боягузтво. Мене заінтригувало прочитане в щоденниках командирів громадянської війни: чоловіки, яких вважали справжніми героями, виявлялися, зрештою, цілком іншими. «Хулігани, завжди готові до вуличних бійок, є боягузами на відкритому полі бою», — проголосив один капрал. Сержант тієї ж дивізії погодився: «Я не знаю нічого про забіяку, який любить битися навкулачки, лишень те, що він є боягузливим солдатом». Насильство, незалежно від форми, є прикриттям для страху.

А як щодо успішних чоловіків, які багато працюють, ідуть напролом? Більшість із них також роблять це зі страху. Не всі, але більшість. Роками я був заведений, напористий перфекціоніст. Я вимагав багато і від себе, і від тих, хто зі мною працював. Моя дружина не любила мені телефонувати на роботу, бо, як сама казала: «Ти зараз говориш службовим голосом». Іншими словами, проявляється ваш фіговий листок. Уся ця бундючна і напускна впевненість і напористість походила зі страху — якщо я цього не робитиму, то виявлюся чимось меншим за чоловіка. Ніколи не підводь людей, завжди будь на сторожі, віддавайся па 150 відсотків. Успішні чоловіки — це соціально прийнятний вид несамовитих чоловіків, які так чи інакше переборщують. Страждають їхні шлюби, сім’ї та їхнє здоров’я. Аж поки чоловік не подивиться чесно у вічі цій проблемі і тому, що насправді за нею стоїть, він наробить багато шкоди.

А ще є пасивні чоловіки. Гарним прикладом є Авраам. Він завжди ховається за спідницю своєї дружини, коли виникають труднощі. Коли він зі своєю сім’єю змушений через голод іти до Єгипту, то каже фараонові, що Сара — його сестра, аби його не вбили; він ставить її під загрозу заради порятунку власної шкури. Фараон забирає Сару до себе в гарем, але вся хитрість викривається, коли Бог карає єгиптян хворобами. Здавалося б, що Авраам отримав свій урок — та де там, він робить те саме через кілька років, коли перебирається в Герар. Фактично, його син Ісаак передає традицію далі, таким самим чином ризикуючи життям Ребеки. Гріхи батьків передаються далі. Авраам є добрим чоловіком, другом Бога. Але також він боягуз. Я знаю багатьох, подібних на нього. Це чоловіки, що не можуть одружитися з жінкою, яку тягнуть за собою роками. Це ті, які не стануть перед священиком і не скажуть, що насправді думають. Або ж християнські лідери, які ховаються за фіговим листком доброти і «духовності» і ніколи не візьмуться за складну ситуацію. Чоловіки, які впорядковують свої канцелярські скріпки. Ті, котрі ховаються за газетами і не розмовляють із дружинами чи дітьми.

Я також на нього схожий — справжній син Авраама. Я завважив, що перші роки нашого життя в театрі були гарними — але це ще не все. Я також мав роман… зі своєю роботою. Я одружився, не розв’язавши чи навіть не усвідомлюючи глибокі питання власної душі. Раптово, наступного дня після весілля, я стикаюся з реальністю того, що відтепер ця жінка буде моїм постійним супутником, а я не маю найменшої уяви, що значить по-справжньому її любити, ані не знаю, що вона очікує від мене. А якщо я як чоловік запропоную їй усе, що можу, а того буде недостатньо? Ось ризик, до якого я не готовий. Але я знав, що мені до снаги працювати в театрі, отож, я почав проводити там дедалі більше часу. Праця до ночі, у вихідні, а далі — кожна хвилина, крім сну. Я ховався, мов Адам, утікаючи від того, що на мою силу сподіваються, а я насправді сумніваюся, чи вона в мене є.

Свідчення зрозуміле: гріхопадіння Адама і Єви послало поштовхи всьому людству. Фатальна хиба закралася в оригіналі, і це передається далі, кожному синові й доньці. Таким чином, усі хлопчики і всі дівчатка приходять у цей світ, в якому гублять серця. Навіть якщо він не може виразити це добре словами, кожного чоловіка переслідує питання: чи я справді чоловік; чи мені під силу бути ним… коли дійде до справи? А далі йде історія, з якою ми значно краще ознайомлені особисто.