Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Байстрючка 📚 - Українською

Читати книгу - "Байстрючка"

281
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Байстрючка" автора Марія Хіміч. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 68
Перейти на сторінку:
учорашньої вечірки під антипохмільний келишок розсолу.

Ветеринара це надихнуло на подвиги: він високо закачав рукави й перевзувся в кирзачі.

— Нічого, пройде, — заспокоював він маму.

— Якщо вона має здохнути, Ярику, то так і скажи, я її заріжу, — стурбовано відповіла та.

— Почекай, Зінко, зарізати завжди встигнеш, — мовив ветеринар і спробував заглянути в пащеку бідосі.

Я попросив матір вийти у двір.

— Мамо, я їду знову до Житомира: мій сусід по кімнаті, Остап, сьогодні в гуртожитку виставляється за свій день народження, — на ходу вигадав.

— Чому раніше не сказав? — нахмурилася мама. — Я ж нічого тобі не спакувала в дорогу!

— Я все сам! — запевнив. — Не турбуйся!

Поцілував її в щоку, вона любить, коли їй виявляють такі беззаперечні знаки уваги. Кинувся до будинку й нашвидкуруч запакував у дорожню торбу кілька банок консервації, висипав тарілку домашніх пряників та загилив туди ж капустину.

— Гроші, — пролунав пострілом мамин голос.

Мою спину від несподіванки обдало морозом. Мама всунула мені в руку скрючені банкноти.

— Я вже біжу, бувай! — мимохідь попрощався й щодуху помчав.

Біг настільки швидко, що слина збилася в роті нудотним клубком і я випльовував її, мов кров, із таким же мідним присмаком. Забіг до автобуса тоді, коли дверцята ось-ось мали зачинитися. Кинув водієві купюру, і він утомлено махнув рукою: сідай, студенте, вічно безбілетний…

Дорогою до Задрипинська встиг кілька разів відключитися й заглибитися у важкий сон — грозову теплу хмару. Одразу прокидався від того, що лобом боляче бився об віконне скло. Автобус заколисував, погойдуючись на дорожніх вибоїнах, він їхав у темряві, освітлюючи собі шлях підсліпуватими більмами фар кудись уперед, а може, задкував у минуле…

Автостанція Задрипинська не відрізнялася від тієї, що псувала краєвид у моєму містечку. Була хіба що дбайливіше підбілена вапном. Я глянув на папірець, залишений Ксенькою, і швидко зорієнтувався. У цьому не було нічого складного — у цьому містечку, як і в моєму, усього дві головні вулиці, означені звучними іменами великих міфічних діячів компартії. На одній з них жила сестра.

У під’їзді її будинку було тепло, біля дверей нижньої квартири на килимку дрімала маленька сучечка, від якої смерділо дустом. Вона показала мені дрібні чорні зуби й загарчала для годиться.

— Яка хороша собачка, — розказував їй, обережно обходячи. — Хороша…

Сучечка гаркнула, коли ступив на першу сходинку, що вела на другий поверх. Я підскочив і через секунду стояв біля заповітної квартири. Собака одразу заспокоїлася. Вона, мабуть, уважала себе швейцаром із функцією ліфтера.

Ксенька відчинила мені, і її вигляд був вартий візиту бригади психіатрів. У мене було враження, що вона на мене чекала.

— Заходь, — схопила Ксенька мене за руку. — Як же чудово, що ти приїхав! Я ніби відчувала це, віриш?

— Вірю, — погодився й поставив сумку на підлогу.

— Ти до мене переїхати надумав? — узялася кокетувати сестра.

— Ні, зранку їду на навчання. А чим ти займаєшся?

— Як завжди, дурницями, — зізналася Ксенька. — Хочеш, і тебе розмалюю?

— Хочу, — зненацька погодився. — А знаєш, хочу!

— Тоді — уперед, — захихотіла сестра.

Що там сказати — чим далі годинник цокав за північ, тим більше наші голови паморочилися й ми втрачали глузд так легко, мов щось дешеве та елементарне, що продається в кожному магазині.

Коли заспівали треті півні, вони застали нас за дивним заняттям: я наколював шкільним циркулем на одній її руці татуювання-експромт, а вона, сміючись, аби не плакати від болю, підстригала мій ірокез манікюрними, гострими, ніби бритва, ножицями.

У порізи я залив фарбу, щоб малюнок не вибивався з візерунка, яким було вкрито решту тіла Ксеньки.

— Годі, — на тому сказав їй і відібрав ножиці. — Пора спати!

— Ти ж зі мною ночуватимеш? — поцікавилася сестра. — Будь ласка, залишися до завтрашнього вечора! Ми ще щось придумаємо!

— Я переночую, але зранку поїду, — твердо відповів. — Так буде краще.

— У-у-у, — заскиглила Ксенька.

Вона постелила мені на ліжку сестри, але спали ми на одному. Я закутав її в ковдру, обійняв і решту ночі то дрімав, то прокидався, ніби продовжував їхати в автобусі й битися лобом об віконне скло.

Ледь зажеврів світанок, піднявся й швидко зібрався в дорогу. Ксенька схопилася, коли вже відчинив двері.

— Може, залишишся? — благально мовила вона.

Мені вже ставили таке запитання — три-чотири роки тому. Воно пролунало з вуст моєї першої дівчини — вона так само стояла, мерзлякувато кутаючись у халат, босоніж, із розтріпаним волоссям, і прохала залишитися з нею ще трохи. Але я відмовився й пішов геть. Наші стосунки так нічим хорошим і не завершилися — кожен почав шукати примарне щастя в обіймах інших. І чи знайшов?

1 ... 18 19 20 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байстрючка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Байстрючка"