Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пташиний спів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пташиний спів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пташиний спів" автора Себастьян Фолкс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 173
Перейти на сторінку:
ввічливо ставитися до усіх своїх дурнуватих друзів?

— У мене немає батьків, — відповів Стівен. — Точніше, я їх не знав. Мене виховували дідусь та бабуся, потім я ріс у притулку, а згодом мене взяв до себе один чоловік.

Лізетта почервоніла і ніяково ковтнула. На обличчі мадам Азер на мить проступило занепокоєння:

— Вибачте, месьє, Лізетта завжди ставить невлучні питання.

— Тут немає за що вибачатись, — посміхнувся Лізетті Стівен. — Нічого страшного. Я цього не соромлюся.

Увійшла Маргарита із яловичим філе на тарілці з блакитними візерунками і поставила на стіл перед мадам Азер.

— Принести червоне вино? — запитала вона. — З учорашньої вечері залишилося трохи.

— Давайте.

Мадам Азер поклала шматок м’яса із кров’ю кожному на тарілку. Стівен знову наповнив келихи. Йому пригадалося, як у човні її нога спиралася на його ногу. Шкіра її оголених рук була засмаглою до світло-коричневого відтінку. Жилет чоловічого крою і відкрита шия тільки підкреслювали її жіночність.

— Я скоро повертаюся до Англії, — зауважив Стівен. — Мені надіслали телеграму, що я потрібен компанії у Лондоні.

Ніхто не відповідав, атмосфера напружилась. Він додав:

— Мені буде шкода від’їжджати.

— Ви завжди можете знову приїхати до нас у гості, — сказала мадам Азер.

— Звичайно, я міг би повернутися в будь-який час.

Маргарита принесла картоплю. Лізетта потягнулась і посміхнулась.

— Щось мені захотілося спати, — сказала вона зі щасливим обличчям.

— Це через вино, — здогадалася мадам Азер. Її обличчя теж торкнула посмішка, і повітря, здавалося, посвітліло.

Обід вони завершили фруктами, каву Маргарита подала у вітальню. Вони сіли навколо столу для гри в карти — того, за яким Стівен грав із чоловіками першого вечора у цьому домі.

— Я піду трохи прогуляюся у саду, — сказала Лізетта, — а потім, мабуть, подрімаю у своїй кімнаті.

— Добре, — відповіла мадам Азер.

Дівчина легкою ходою зникла з кімнати. Враз атмосфера між ними змінилася і цього разу безповоротно. Мадам Азер не могла дивитися Стівенові в очі — вона не відривала погляду від столу, займаючи руки срібною ложкою та порцеляновим блюдцем. Стівену стиснуло груди, було важко дихати.

— Хочете ще ка...

— Ні.

І знову нависла тиша.

— Подивіться на мене.

Мадам Азер, не піднімаючи погляду, підвелася і сказала:

— Мені треба йти, займатися шиттям у своїй кімнаті, так що...

— Ізабель, — Стівен схопив її за руку.

— Ні, благаю вас, не треба.

Він потягнув її до себе і обійняв, щоб вона не могла втекти. Її очі були заплющені — вона все ще не дивилася на нього, — і він поцілував її у напіврозтулені губи. Він відчув рух її язика, як руки стиснули його спину, — а потім вона вислизнула з його обіймів так раптово, що її блуза розірвалася і стало видно атласну стрічку. Тіло Стівена здригнулося від бажання.

— Ви повинні. Бога ради, ви повинні, — він майже сердився на неї.

Мадам Азер плакала із заплющеними очима:

— Я не можу... Ні... Я не... Я не думаю, що це буде правильно.

— Ви, може, хотіли сказати «Я не думаю, що добре вас знаю»?

— Ні. Я хотіла сказати, що не думаю, що це буде правильно.

— Це правильно. Ви самі знаєте, що правильно. Це найправильніше рішення, яке тільки може бути. Ізабель, я вас розумію. Повірте мені. Я розумію вас. Я кохаю вас.

Він поцілував її знову, і вона відповіла йому. Він відчув солодкість її губ, а потім припав обличчям до її плеча.

Вона вирвалася і вибігла з кімнати. Стівен підійшов до вікна, відчинив і подивився на вулицю. Ним керувала сила, якій він не міг протистояти. Та частина його свідомості, котра зберігала спокій, розуміла це. Необхідність була очевидною — питання було тільки в тому, чи вона згодиться.

У своїй кімнаті мадам Азер нервово крокувала від стіни до стіни, витираючи сльози. Вона майже задихалася від почуттів до нього, але боялася його. Їй хотілося втішити Стівена — а разом із тим хотілося, щоб він узяв її, щоб використав її. Потоки бажання і пристрасті, яких вона ніколи не знала та про які не думала вже багато років, захлиснули жінку. Вона хотіла, щоб він оживив у ній все те, що вона поховала, щоб він зруйнував і принизив ту несправжню її особистість, створену нею. Але він такий молодий... Вона відчувала невпевненість. Хотілося торкнутися його шкіри...

Вона спустилася сходами вниз — так легко, що її кроків не було чути. Вона застала його у боротьбі із самим собою, повернутим до вікна.

— Ідіть у червону кімнату, — промовила жінка.

Коли Стівен повернувся на голос, її вже не було. Червона кімната. Він запанікував. Це, мабуть, була одна з тих кімнат, котрі він якось бачив, але потім не зміг знайти. Наче

1 ... 18 19 20 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пташиний спів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пташиний спів"